Неділя, 18 Січня, 2026

Реклама

Якісне розміщення рекламних матеріалів на трастових ЗМІ проектах. Вигідні умови і ціни для нових замовників!

Останні новини

Вчені розповіли, чим харчувалася одна з найдивніших тварин в історії

Повторне вивчення скам’янілості галюцигенії, вперше описаної в 1970-х роках, допомогло палеонтологам більше дізнатися про раціон цієї стародавньої істоти. Відповідь на питання про харчування знайшли не в її останках, а на тілі передбачуваної здобичі.

Понад 500 мільйонів років тому, в епоху, яку вчені називають кембрійським періодом, життя на Землі зробило неймовірний ривок. За відносно короткий за геологічними мірками проміжок часу в океанах з’явилася небачена різноманітність багатоклітинних тварин. Цей феномен отримав назву «Кембрійський вибух».

У ті часи в глибоких морях повзали, плавали й полювали істоти, чиї форми сьогодні могли б здатися інопланетними. Одним із найзнаковіших і найзагадковіших створінь тієї епохи стала галюцигенія Hallucigenia sparsa. Назву було обрано через вкрай дивний, майже сюрреалістичний зовнішній вигляд викопних залишків.

Галюцигенію вперше описав англійський палеонтолог Саймон Конвей-Моріс у 1977 році. Учений знайшов останки стародавньої тварини у сланцях Берджес у канадській частині Скелястих гір, на території провінції Британська Колумбія — у місці, де тонкі шари глини ідеально зберегли навіть відбитки м’яких тканин давніх організмів.

Конвей-Моріс та його колеги, які вивчали знахідку, зіштовхнулися зі справжньою головоломкою. Істота завдовжки не більше п’яти сантиметрів мала ряд довгих жорстких шипів уздовж спини і ряд тонких, схожих на щупальця, ніжок знизу. Вчені не змогли визначити, де у тварини верх, а де низ, і вирішили, що вона ходила на шипах, а щупальця на спині служили для захоплення їжі. Так галюцигенія майже два десятиліття «гуляла» сторінками підручників палеонтології догори ногами.

Лише у 1990-х роках нові дані та повторні аналізи виправили помилку. З’ясувалося, що шипи насправді захищали спину, а по дну істота пересувалася на м’яких парних ніжках. Відносини галюцигенії із сучасним світом теж прояснилися — її зарахували до лобоподів (Lobopoda), вимерлої групи, близької до спільних предків оксамитових черв’яків (оніхофорів), тихоходок і членистоногих.

Проте фундаментальні питання життя істоти залишалися без відповіді. Як вона мешкала? І головне — що становило її раціон? У жодній із знайдених скам’янілостей галюцигенії не збереглося слідів їжі. Гастрономічні вподобання цієї давньої істоти тривалий час залишалися таємницею.

Палеонтолог Хав’єр Ортега-Ернандес (Javier Ortega-Hernandez) з Гарвардського університету в США спробував з’ясувати, чим саме харчувалася галюцигенія. Учений вирішив заново вивчити один конкретний зразок, знайдений у сланцях Берджес, із використанням сучасних методів. Цей зразок являв собою композитну сукупність викопних залишків із кембрійських шарів. Він входив до матеріалів, на основі яких у 1977 році вперше описали Hallucigenia sparsa, але детального аналізу раніше не проходив.

Зразок містив останки не лише галюцигенії, а й іншої істоти — м’якотілого, желеподібного організму розмірами 3,5 сантиметра завдовжки та 1,9 сантиметра завширшки. Стан скам’янілості вказував на серйозні ушкодження. Ортега-Ернандес ідентифікував цю істоту як гребневика (Ctenophora) — хижу драглисту морську тварину, яка також існувала в кембрійський період.

Але найцікавіше виявилося довкола й на самому відбитку гребневика. Дослідник виявив безліч характерних голок — точно таких самих, як шипи на спині галюцигенії. Проаналізувавши їхнє розташування та орієнтацію, він дійшов висновку, що це залишки не однієї, а щонайменше семи особин галюцигенії.

Картина, яку реконструював учений, виявилася надзвичайно наочною. На його думку, гребневик загинув і повільно опустився на мулисте дно давнього моря. Його желеподібне тіло стало несподіваною знахідкою для дрібних глибоководних мешканців. На бенкет зібралася ціла група галюцигеній, які обліпили тушу та почали її поїдати.

Враховуючи повну відсутність у галюцигенії будь-яких щелеп, клешень або хоботків для проколювання, Ортега-Ернандес припустив єдино можливий спосіб харчування — всмоктування. Ротовий отвір, розташований на кінці подовженої передньої частини тіла, міг працювати як мініатюрний насос, дозволяючи витягувати м’які поживні тканини з жертви.

У розпал бенкету сталася катастрофа — можливо, підводний зсув. Усі учасники сцени — і гребневик, і група галюцигеній — виявилися миттєво похованими під шаром осаду. Поєднання умов створило унікальний «моментальний знімок», який понад 500 мільйонів років потому потрапив до рук учених.

Ґрунтуючись на нових даних, Ортега-Ернандес припустив, що галюцигенія могла вести спосіб життя падальника, харчуючись трупами інших тварин, що опускалися на морське дно. Відкриття також вказує на те, що харчування шляхом всмоктування може бути однією з найдавніших рис в еволюційній лінії, що веде до сучасних оніхофорів та членистоногих.

Однак не всі вчені погоджуються з висновками свого колеги. Палеонтолог Жан-Бернар Карон (Jean-Bernard Caron) з Королівського музею Онтаріо в Канаді застеріг, що до нової роботи слід ставитися з обережністю. Учений нагадав про відому проблему палеонтології: спільне залягання скам’янілостей не завжди означає, що тварини взаємодіяли за життя. Їх могли знести течією або зсувом в одне місце вже після смерті.

Карон також запропонував альтернативне пояснення скупчення шипів галюцигенії навколо іншої скам’янілості. Відомо, що сучасні родичі галюцигенії, такі як оксамитові черв’яки, линяють, скидаючи старий покрив у міру зростання. Можливо, Ортега-Ернандес спостерігав не сцену бенкету, а місце линяння, де кілька особин одночасно позбулися своїх колючих покривів.

Наукова робота опублікована на сайті архіву препринтів з біології bioRxiv.

0 0 голоси
Рейтинг матеріалу
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі

Головне за день