У проєкті нового Цивільного кодексу України законодавці проігнорували можливість відмови від по батькові. Незважаючи на заявлений курс на європейську інтеграцію та модернізацію приватного права, українська модель імені зберігає цей застарілий, багато в чому радянський елемент як суворо обов'язковий. Проблема виходить далеко за рамки простої формальності: вона безпосередньо зачіпає право на приватне життя, автономію особистості та право людини на власну ідентичність.
Як йдеться в матеріалі "Судово-юридична газета", на практиці система влаштована так, що по батькові має бути в людини завжди – навіть якщо реальний батько невідомий або не бере участі в житті дитини.
Згідно зі статтею 28 Цивільного кодексу, ім'я фізичної особи складається з прізвища, власного імені та по батькові. Сімейний кодекс (стаття 147) уточнює, що по батькові дитини визначається за іменем батька.
Якщо ж батьківство не встановлено, система створює юридичну фікцію. Згідно з частиною 2 статті 135 Сімейного кодексу, відомості про батька записуються просто зі слів матері. Таким чином, по батькові формується від імені людини, якої фактично може не існувати в житті сім'ї. Проєкт нової редакції Цивільного кодексу цей імперативний підхід повністю зберігає.
Важливий нюанс полягає в тому, що закон, який набув чинності у 2021 році, розширив права громадян, дозволивши змінювати по батькові за власним бажанням з 16 років (або з 14 років за згодою батьків). Однак закон дозволив лише змінювати цей елемент, але категорично не дозволив від нього відмовитися під час реєстрації.
Європейський підхід: відсутність по батькові як норма
У більшості розвинених європейських правопорядків, таких як Франція, Німеччина та Чехія, ім'я людини не включає по батькові як обов'язковий атрибут. Воно складається виключно з особистого імені та прізвища
Жодної обов'язкової юридичної прив'язки до імені батька не існує. У сучасних державах ідентифікація особи давно й успішно забезпечується через цифрові державні реєстри та унікальні ідентифікаційні номери, а не через громіздку структуру самого імені. Функціональної необхідності в по батькові в сучасних системах просто немає.
Судова практика: український формалізм проти стандартів ЄСПЛ
Українські суди сприймають наявність по батькові як безальтернативну даність. У вітчизняному правозастосуванні питання про те, чи потрібне воно взагалі, навіть не порушується. Наприклад, задовольняючи заяви про усиновлення, суди автоматично змінюють по батькові дитини під ім'я усиновлювача, посилаючись на імперативність законів (як у справі № 639/1488/24). А у справах, де батько записаний зі слів матері, суд констатує формування по батькові на основі вигаданої інформації, але закон все одно вимагає наявності цього елемента.
Водночас Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглядає структуру імені через призму статті 8 Конвенції про захист прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя). У знакових справах, таких як Cusan and Fazzo проти Італії, ЄСПЛ визнавав порушенням жорсткі правила присвоєння імен, підкреслюючи, що імперативні моделі грубо порушують сучасні стандарти рівності та вимагають від держав гнучкості, а не сліпого бюрократизму.
Підсумок: у чинному українському законодавстві по батькові часто відірване від реальності й перетворене на безглузду формальність, що ігнорує сучасні моделі сім'ї. Логічним кроком для України має стати перехід до диспозитивної моделі, де наявність по батькові буде правом людини, а не її обов'язком.
Раніше ми писали, про що потрібно терміново повідомити в податкову.