Масштабна військова кампанія, спрямована на знищення ключової інфраструктури та ліквідацію керівництва Ірану, не призвела до очікуваного колапсу влади всередині країни. Всупереч прогнозам багатьох західних аналітиків, іранський політичний устрій продемонстрував нетипову для класичних диктатур гнучкість та стійкість.
Водночас так звана демократична опозиція, що перебуває в еміграції, виявила свою повну неспроможність впливати на процеси всередині держави, остаточно втративши історичний шанс на зміну влади, повідомив експерт з питань Близького Сходу Мохаммад Фараджаллах в ефірі політолога Юрія Романенка.
Експерт підкреслив, що західні стратеги неправильно оцінили природу цього уряду. Розрахунок на те, що зовнішній силови удар призведе до внутрішнього вибуху та швидкої капітуляції, виявився хибним.
Аналізуючи ситуацію, аналітик зазначив: "Вони зрозуміли, що хоча й досягли багатьох військових цілей, режим не впав. Виявилося, що цей режим має зовсім інший характер, він суттєво відрізняється від інших диктатур. Це не уряд Мадуро чи режим Саддама Хусейна".
Замість очікуваних масових протестів, жорсткий військовий тиск спрацював як каталізатор для консолідації іранського суспільства. Західні гравці не врахували історичну пам'ять та менталітет місцевого населення, яке сприймає іноземне втручання як екзистенційну загрозу.
Експерт наголосив, що такий підхід з боку союзників виявився контрпродуктивним: "Будь-яка зовнішня агресія чи війна не об'єднує народ проти влади. Навпаки, це стало подарунком для режиму, адже не спровокувало жодних серйозних протистоянь чи повстань зсередини".
Окрему увагу Фараджаллах приділив ролі іранської опозиції, яка зараз базується переважно в країнах Європи та США. За його оцінкою, ці політичні сили існують у повному відриві від реалій своєї країни і не можуть запропонувати суспільству дієвих інструментів для боротьби.
Оцінюючи їхню ефективність, аналітик був доволі категоричним: "Усі так звані опозиціонери та демократи виявилися просто балаболами. Насправді вони не мають жодних важелів впливу всередині країни, їхні методи абсолютно не працюють".
Для кращого розуміння політичних процесів в Ірані експерт провів історичну паралель із подіями минулого. Тодішні духовні лідери вміли комунікувати з населенням попри жорстку цензуру та переслідування, використовуючи всі доступні технології того часу.
"Засновник ісламської революції аятола Хомейні, навіть перебуваючи у вигнанні, передавав свої проповіді через касети, і їх слухав весь іранський народ. Він мав прямий зв'язок із вулицею, справжній контакт із людьми", – нагадав Мохаммад Фараджаллах.
На противагу лідерам минулого, сучасні іранські дисиденти за кордоном втратили будь-яке відчуття реальності. Незважаючи на об'єктивні економічні труднощі, безробіття та величезне невдоволення населення, жодних передумов для революції наразі немає, оскільки протестний потенціал просто нікому акумулювати та спрямувати в правильне русло.
Резюмуючи причини провалу антиурядових виступів, експерт зробив невтішний висновок: "Люди в Ірані справді незадоволені, але нинішня опозиція не має з ними жодного контакту. Суспільство просто не готове повстати за їхнім закликом".