Ситуація з комплектуванням піхотних підрозділів Збройних сил України досягла критичної межі, багато в чому через методи роботи територіальних центрів комплектування. Примусова мобілізація перетворила службу на передовій лінії оборони на своєрідне покарання, якого уникає більшість громадян, хоча саме ці бійці тримають на собі весь тягар війни.
Про це повідомив військовослужбовець ЗСУ Ілля Шполянський в ефірі політолога Юрія Романенка.
Військовий детально описав контраст між тими, хто приходить до війська свідомо, і тими, кого забирають силоміць. На його думку, відсутність вибору ламає мотивацію.
"ТЦК правдами і неправдами виловлює людину. Ловлять, відбуваються конфлікти з криками, затягують, оформляють і відправляють у навчальний центр. Той, хто прийшов сам, може обрати підрозділ БПЛА, артилерію чи іншу посаду. А того, кого спіймали, просто тягнуть і відправляють у піхоту", – зазначив він.
Через такий підхід у суспільстві сформувався стійкий страх перед лінійними підрозділами.
"Піхотинець – це зараз найжахливіше, те, куди ніхто не хоче потрапити, чим усіх лякають. Всі ми працюємо, чітко розуміючи, що саме піхота несе на собі сьогодні основний тягар війни, приймаючи найбільші ризики, виклики та фізичні навантаження", – підкреслив військовослужбовець.
Щоб виправити цю ситуацію, державі необхідно кардинально змінити підхід до фінансового заохочення тих, хто готовий ризикувати життям у найскладніших умовах.
"Логічно було б зробити так, щоб той, хто йде в піхоту, незалежно від віку, отримував максимум із того, що може дати держава. Стартова мотивація, наприклад мільйон гривень, який виплачують молодому бійцю, має виплачуватися всім добровольцям у піхоті. Іншого шляху просто немає", – впевнений захисник.
Він також нагадав, що сучасна війна вимагає надлюдських зусиль від тих, хто знаходиться на нульовій позначці фронту.
"На передньому краї хлопці знаходяться в бліндажах, і їхня головна задача – стримувати ворога, бути маркерами нашої оборони та відбивати штурми. Звісно, якби не було захисту нашої артилерії та дронів за десять кілометрів перед ними, ця лінія була б настільки рідкою, що ми б нічого не втримали", – пояснив реалії боїв Шполянський.
Проте технічна перевага не завжди рятує, коли втручається природа. Саме тоді роль звичайного стрільця стає вирішальною.
"Проте є погана погода, тумани, дощі чи сніг, і в такі дні відбувається найбільше просування ворожої піхоти. Найважча проблема – це помінятися, завести туди групу і потім вивести її під постійними ударами дронів, несучи все спорядження на собі", – резюмував військовий.