Вихідними Київ запустив понад 500 безпілотників на Москву та її передмістя. Попри нові закони, що обмежують публікацію інформації про дронові атаки, мешканці Хімок, Митіщ та Красногорська завалили соцмережі кадрами стовпів диму і дронів, що маневрували в небі над столичними передмістями. Удари забрали життя трьох цивільних і поранили десятки людей. Це була перша стійка українська атака на Москву з початку війни.
Як передає "Хвиля", про це пише Оуен Меттьюз у колонці для The Telegraph. За його оцінкою, здатність України вражати найбільш захищене місто Росії плюс десятки нещодавніх ударів по НПЗ, трубопроводах і експортних терміналах за тисячі кілометрів углиб країни мала би стати серйозним сигналом для Кремля. Тим паче, що далекобійні можливості Києва лише ростуть – незабаром в арсеналі з'являться вітчизняні крилаті ракети з дальністю більшою, ніж у Tomahawk, і вдесятеро дешевші.
"Їхня кількість зростатиме, маршрути й тактика еволюціонуватимуть", – написав після атак на Москву Дмитро Рогозін, сенатор від окупованої Запорізької області. За його словами, українці "шукатимуть прогалини та вразливості в нашій обороні".
Але ознак того, що Володимир Путін ловить сигнал, обмаль. Після зменшеного через загрозу українських ударів параду 9 травня він уперше натякнув, що війна добігає кінця. "Справа йде до завершення", – сказав Путін журналістам, додавши однак, що "ще потрібно багато підготовчої роботи".
Чи означає це, що Путін готовий до мирної угоди, щойно увага Трампа повернеться з іранської війни і човникова дипломатія відновиться? Чи він готує останній літній наступ за неокуповані 20% Донбасу – у фінальній кровопролитній битві?
Меттьюз нагадує слова Черчилля 1939 року про те, що Росія – це "загадка, обгорнута таємницею всередині головоломки", і що ключ до неї – російський національний інтерес. Однак, на думку автора, національного інтересу в продовженні війни сьогодні немає. Її єдиний рушій – одержимість і впертість однієї людини, що задумала коротку переможну війну, яка обернулася катастрофічною помилкою.
Війна не дала очікуваної перемоги, відносини із Заходом не нормалізувалися, а адміністрація Трампа, на яку в Москві покладали надії на угоду, що дозволила б зберегти обличчя, такої не запропонувала. У результаті система випромінює "роздратування і незадоволення" навіть у лоялістських колах, але абсолютно нездатна діяти. Так описує ситуацію Борис Бондарев – російський дипломат, що подав у відставку на знак протесту проти вторгнення.
За словами Бондарева, російська еліта тепер потрапила у "своєрідну пастку власного виготовлення". Апарат стеження ФСБ зруйнував довіру всередині самої еліти. Без довіри неможлива жодна змова. А без інституційних владних структур – на відміну від радянської чи китайської компартій, які пережили своїх диктаторів завдяки колективному керівництву – усунення Путіна означає простий колапс. Бондарев порівнює нинішню систему вже не з СРСР, а з нацистською Німеччиною: уся легітимність політичного порядку йде від однієї людини, прибери її – і все розвалюється.
Втішного в цьому мало для тих, хто сподівається завершити війну новими санкціями, поставками зброї та ударами безпілотників. Економічний біль не розколов правлячий клас, а консолідував його, переконаний Бондарев. І страх системного колапсу насправді захищає Путіна від бунту еліт, які бояться хаосу більше, ніж повільного болю нескінченної війни.
Рідкісне високопоставлене проникнення на кухню Кремля з'явилося минулого тижня з витоком робочого документа щодо планів повоєнної Росії. Команда під керівництвом заступника глави адміністрації президента Сергія Кірієнка, як свідчить витік, готує детальні пропагандистські лінії для держЗМІ – як подати "непереможну" війну, не визнаючи, що жодну з кремлівських цілей не досягнуто. Також у планах – перепрограмування та, за потреби, силова нейтралізація елементів так званого "патріотичного" суспільства, які можуть закричати про поразку і зраду.
Але навіть тоді, коли підлеглі Кремля активно готують ґрунт для повоєнної Росії, на самому верху панує оглушлива тиша. Путін настільки ідеологічно відданий і особисто інвестований у війну, що керується не розумним аналізом витрат і вигод, а фатальною комбінацією впертості та паралічу, підсумовує Меттьюз. Гірше того, Путін і його найближче коло, схоже, ізольовані не лише від народу, а й від власної еліти. У Путіна немає плану закінчення війни. Але і в його підлеглих немає засобів вплинути на нього чи замінити – навіть коли сама Москва опиняється під ударом.