Дві зустрічі у Пекіні – із Дональдом Трампом тиждень тому і з Володимиром Путіним цього тижня – показали, що Сі Цзіньпін стає головною фігурою у новому світовому розкладі.
Як передає "Хвиля", про це пише оглядач Bloomberg Хел Брендс, професор Університету Джонса Гопкінса і старший радник Macro Advisory Partners.
За його словами, Сі вже діє як упевнений у собі рівний партнер Америки. Він переграв Трампа у торговельній війні з високими ставками, жорстко попередив Вашингтон щодо зв'язків із Тайванем і фактично перебудував відносини між США і Китаєм на своїх умовах. У Пекін один за одним їдуть світові лідери, які хочуть стабілізувати відносини з його імперією.
Зустріч із Путіним, на думку Брендса, показала Сі старшим партнером цього союзу. Виснажена війною Росія дедалі глибше входить у залежність від Китаю. Путін прагне отримати рішучий поступ у проєкті газопроводу "Сила Сибіру-2", який різко наростив би енергетичний експорт до КНР. Він також хотів би, щоб Сі припинив постачання китайських компонентів для дронів в Україну.
Дві країни залишаються взаємно потрібними – вони прикривають тили одне одного на східному і західному рубежах Євразії. Але Китай може торгуватися жорстко – щодо торгівлі, енергоносіїв та інших питань, бо баланс усередині авторитарного альянсу зміщується на користь Сі.
Дві зустрічі також показують, де насправді лежить лояльність Пекіна. Саміт із США завершився обіцянками "конструктивної стратегічної стабільності". Трамп називає Сі своїм "добрим другом" і просуває ідею G2 – неформального правління світом удвох. Але справжній союз Сі – це Путін, та сама велика автократія, яка прагне зруйнувати американський порядок.
"Зараз відбуваються зміни, яких ми не бачили вже 100 років, і саме ми разом штовхаємо ці зміни вперед", – сказав Сі Путіну ще у 2023 році. Це була одна з більш ніж 40 зустрічей двох лідерів. Цього тижня вони заявили, що старий світоустрій, який нібито тримався "у дусі колоніальної доби", зазнав поразки.
Брендс вважає дипломатію Сі з Трампом тактичним ходом. Вона дає Китаю час будувати "економіку-фортецю", накопичуючи продовольство, паливо та інші стратегічні ресурси. Вона також послаблює конкурентні рефлекси Вашингтона – йдеться про експортний контроль над напівпровідниками і продаж зброї Тайваню.
Водночас, попри суперництво, Сі, Путін і Трамп разом штовхають світ у хаос. Путін системно дестабілізує Європу війною в Україні і тиском на НАТО. Його допомога Ірану і хуситам посилила атаку на свободу судноплавства. Китай оскаржує територіальну цілісність сусідів – від кордонів із Бутаном до рифів у Південно-Китайському морі. Його військова розбудова прокладає шлях до конфлікту у Західно-Тихоокеанському регіоні.
Підхід Трампа Брендс описує як суперечливий. Тиск на союзників щодо переозброєння і покарання Ірану та Венесуели можуть посилити США. Але адміністрація Трампа відкидає саму ідею глобальної системи, побудованої на американському лідерстві. Його мрії про територіальне розширення, підтримка Віктора Орбана в Угорщині і провальна війна з Іраном послаблюють альянси, які стримують Путіна і Сі.
У Пекіні Трамп, за повідомленнями, припустив, що США, Росія і Китай мають об'єднатися, щоб паралізувати Міжнародний кримінальний суд, який видав ордер на арешт Путіна. Це створило у демократичних суспільствах побоювання, що Америка сама стає агентом хаосу – можливо, навіть негласним співучасником ревізіоністських автократій.
Висновок Брендса прямий. Сі і Путін вважають, що обмеження їхньої сили і амбіцій руйнуються. Якщо Америка не побачить ці плани такими, якими вони є, і не зможе зімкнути шеренги зі стурбованими союзниками, рішучі тирани цього разу можуть виявитися праві.