Спалах рідкісного вірусу Бундібугіо в Демократичній Республіці Конго став серйозним попередженням для світової системи охорони здоров’я. На думку вірусологині Бостонського університету Ненсі Салліван, ця ситуація демонструє, що медичні служби мають бути готовими не лише до відомих інфекцій, а й до менш поширених, але не менш небезпечних захворювань.
Вірус Бундібугіо належить до родини філовірусів, до якої також входить вірус Ебола. Хоча раніше було зафіксовано лише два спалахи цієї інфекції — в Уганді у 2007 році та в ДР Конго у 2012-му, нинішній спалах уже перевершив попередні за кількістю заражених і швидкістю поширення. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, станом на 11 червня підтверджено 695 випадків захворювання та 138 смертей у Демократичній Республіці Конго й Уганді.
Фахівці наголошують, що боротьба з такими інфекціями залежить від швидкого реагування. Необхідно оперативно виявляти хворих, ізолювати їх, встановлювати коло контактних осіб, посилювати заходи інфекційного контролю та забезпечувати пацієнтів необхідною підтримувальною терапією. Будь-які затримки дають вірусу можливість і надалі поширюватися.
Особливу проблему становить діагностика. Перші симптоми Бундібугіо дуже схожі на прояви малярії, черевного тифу та інших інфекційних хвороб, тому поставити точний діагноз лише за клінічними ознаками практично неможливо. Для підтвердження потрібні лабораторні дослідження, але в багатьох регіонах Конго сучасні лабораторії відсутні, тому біологічні зразки доводиться транспортувати на великі відстані. Через це підтвердження діагнозу може затримуватися на кілька днів або навіть тижнів.
Саме така затримка значно ускладнює локалізацію спалаху. Поки триває очікування результатів аналізів, інфіковані люди можуть контактувати з родичами, медичними працівниками та іншими пацієнтами. Нинішній спалах офіційно підтвердили після смерті медсестри, яка стала однією з перших жертв інфекції.
Вірус Бундібугіо викликає важку геморагічну гарячку, що супроводжується сильним запаленням, ураженням стінок кровоносних судин, внутрішніми кровотечами та відмовою кількох життєво важливих органів. Передача відбувається через безпосередній контакт із біологічними рідинами хворої людини, тому найбільший ризик мають медики та особи, які доглядають за пацієнтами.
Науковці також звертають увагу на ще одну проблему — відсутність спеціалізованих вакцин і ліків саме проти вірусу Бундібугіо. Для інших небезпечних філовірусів, зокрема Еболи та Марбурга, вже існують перспективні розробки, однак ця інфекція залишалася поза увагою через свою рідкісність. Деякі вакцини проти інших споріднених вірусів можуть забезпечувати частковий захист, але цього недостатньо для ефективної боротьби зі спалахами.
Дослідники вважають, що сучасні програми підготовки до епідемій повинні охоплювати ширший спектр потенційних загроз. Йдеться не лише про створення нових вакцин і діагностичних тестів, а й про розвиток міжнародної співпраці, швидке реагування та готовність медичних служб працювати з будь-якими небезпечними інфекціями ще до того, як вони переростуть у масштабну кризу.