Хрящові риби на зразок акул вважаються лютими та невразливими хижаками. Насправді вони займають різні екологічні ніші і до того ж перебувають у небезпеці через діяльність людини. Нова стаття в Science оцінила глобальну швидкість зникнення акул і скатів, а також знайшла пояснення їх плачевному становищу.
Риби — велика група первинноводних хребетних, має досить строкатий склад. Поряд з променеперими рибами, до яких належить переважна більшість, у морях мешкають й інші, давніші, у тому числі хрящові риби. Представників цього класу не так багато, лише близько 1200 видів акул, скатів і химер (ціліснолових), жертвами людини (зокрема її їжею), ніж навпаки.
У новій статті, опублікованій провідним науковим журналом Science, дано оцінку динаміки чисельності хрящових за останні 50 років. Починаючи з 1970-х років їх вилов швидко наростав і досяг максимуму у 1980-х. Однак потім обсяг риб, що видобуваються, пішов на спад, незважаючи на подвоєні зусилля рибалок. Автори відзначають, що потенціал акул і скатів до самовідтворення тоді міг бути підірваний. Проте до Світового океану поки не застосовували.
Розрахунки охоплюють різні природні житла з 1970-х до теперішнього часу. Вони відрізняються за географічним розташуванням, глибиною акваторії та різноманітністю екосистем. Так біологи змогли нанести на карту «світлі плями» біорізноманіття хрящових (де RLI мінявся мало і у риб загалом все добре) та «темні плями» (там різноманітність акул та За півстоліття популяції акул і скатів скоротилися вдвічі різко падає).
Автори врахували, що такі риби представляють різні екоморфотипи: відрізняються будовою, розмірами та способом життя. Вчені з’ясували, які екологічні групи хрящових постраждали сильніше та в чому причини. Включаючи внесок у проблему різних регіонів Землі та окремих країн.
Згідно з оцінками, крім втрати в середньому половини популяцій, у глобальному масштабі скати та акули втратили 19 відсотків індексу RLI. Спочатку тенденція торкнулася річок, естуарій та інших прибережних акваторій, а потім поширилася на відкритий океан і в його глибини.
Втрата екоморфотипів, що описує втрачені функції риб у співтовариствах та позначена як «екологічна ерозія», становила 22 відсотки. За словами авторів, головні винуватці — країни зі слабкою економікою, низькою ефективністю промислу та великим населенням прибережних областей.