Колонка Марії Аршиннікової про виклики металургії та державну підтримку переходу України до виробництва з високою доданою вартістю
Економіка не зможе перейти від сировинної моделі до виробництва з високою доданою вартістю без державної підтримки металургії: галузь стикається з торговельними обмеженнями, високою вартістю електроенергії та браком ресурсів на декарбонізацію. Про виклики для ГМК та можливі кроки держави – в колонці менеджерки з GR у ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" Марії Аршиннікової.
Уряд поставив амбітну і правильну ціль: довести частку переробної промисловості у ВВП з нинішніх 8,8% до 20%. Це різниця між економікою, яка продає сировину (наприклад, руду чи зерно), і економікою, яка виробляє продукцію з високою доданою вартістю, платить вищі зарплати і формує стійку податкову базу.
Принципова проблема полягає у тому, що поки держава планує зростання переробної промисловості, найбільший її сегмент, ГМК, скорочується просто зараз – під тиском обставин, більшість з яких є зовнішніми і не залежать від якості менеджменту українських підприємств. Тож без окремого урядового рішення щодо металургійного комплексу ціль у 20% переробної промисловості може залишитися тільки гаслом.
Структура економіки = питання безпеки
За 35 років незалежності Україна завершила перехід до сировинно-аграрної моделі економіки.
Війна показала вразливість такої структури. Коли у 2022 році Росія заблокувала чорноморські порти, країна фактично втратила можливість експортувати основну масу своєї продукції.
Нині, із блокуванням роботи портів Великої Одеси, ця історія повторюється у найгострішій формі. НБУ оцінює сукупні втрати валютної виручки у другому півріччі 2026 року приблизно у 2,5 млрд доларів.
Отже, сировинний експорт має фізичну вразливість: він великотоннажний, низькомаржинальний і критично залежний від безперебійності каналу постачання. І це перший аргумент на користь переробної промисловості: вона стійкіша до логістичних криз.
Другий аргумент – фіскальний. У 2025 році переробна промисловість стала найбільшим платником податків серед усіх галузей економіки, забезпечивши 18% усіх надходжень до зведеного бюджету. У країні, де видатки на безпеку і оборону заплановані на рівні понад чверть ВВП, це не абстракція, а прямий зв'язок між роботою заводу і фінансуванням армії.
Третій аргумент – про робочі місця. Промисловість створює не просто зайнятість населення, а служить мультиплікатором. До лютого 2022-го один працівник ГМК забезпечував 4 робочих місця у суміжних секторах, а кожен 13-й найманий працівник в Україні був пов'язаний з металургією.
Четвертий аргумент – про відбудову. За оцінкою Світового банку, наведеною у презентації Мінекономіки "Економіка майбутнього", відбудова пошкоджених секторів, згідно з методологією RDNA, потребує близько 524 млрд доларів, а загальні інвестиційні потреби України на 2026-2035 роки сягають 770 млрд доларів. Найбільші потреби мають транспорт, енергетика та житловий фонд. Це означає попит на арматуру, металоконструкції, труби, кабель і цемент. Питання лише в тому, чи вироблятиме це Україна?
6 ударів в одному році
У 2021 році внесок ГМК в економіку становив 10,3% ВВП, частка в експорті товарів сягала майже 33%: 22,2 млрд доларів валютної виручки та близько 3,5 млрд доларів податків і зборів. За підсумками 2024 року внесок комплексу скоротився до 7,2% ВВП, експорт до 6,4 млрд доларів (15,4% товарного експорту), а податкові надходження до приблизно 1 млрд доларів. Підґрунтя для таких сумних цифр цілком очевидне: скорочення виробництва основної продукції.
Удар перший: CBAM без винятків
З 1 січня 2026 року ЄС запровадив Механізм транскордонного вуглецевого коригування (CBAM) у повному обсязі, без винятків та перехідного періоду для України. Наслідки були миттєвими: у І кварталі металурги втратили понад 1,1 млн тонн експортних замовлень з ЄС, а окремі види продукції – від 17% до 93% європейського експорту. Це пов’язано з вже високою витратною базою, на яку додатково накладається вартість CBAM сертифікатів на викиди парникових газів.
За оцінками GMK Center, до 2030 року Україна втратить до 2,1% ВВП; експорт довгого прокату та квадратної заготовки може припинитися повністю, чавуну скоротитися на 75%, плоского прокату на 30%; за два-три роки дія CBAM може спричинити закриття двох із чотирьох металургійних комбінатів країни.
Удар другий: непропорційні квоти ЄС з 1 липня
З 1 липня 2026 року ЄС запроваджено механізм тарифних квот на імпорт сталі – 18,3 млн тонн на рік, мито на позаквотні поставки встановлено на рівні 50%. Для України це має конкретний вимір: індивідуальні квоти для українських виробників у середньому приблизно на 60% нижчі за фактичні обсяги експорту 2025 року.
Оцінка наслідків: скорочення експорту сталі на 1,3-1,5 млн тонн щороку та втрата 850 млн – 1 млрд доларів валютної виручки. Навіть та продукція, яка витримує CBAM-навантаження, тепер впирається в таке обмеження.
Удар третій: непередбачувана та неконкурентна вартість е/е
Для металургії ціна електроенергії не є операційною деталлю. У структурі ціни залізорудного концентрату енергетична складова становить 50-60%, залізорудних окатків 30-35%, сталі з електродугових печей 10-15%. У виробництві феросплавів енергетична складова зросла з 22-27% у 2021 році до 35-40% сьогодні.
Проблема в тому, що українська промисловість платить за цей ресурс значно більше, ніж її конкуренти в ЄС. Взимку вартість ціни е/е різко підскочить. При цьому довгострокові контракти, запроваджені урядом, мали би зменшити ризик волатильності цін для споживачів. Однак більшість перших аукціонів виграли трейдери. А це значить, що модель аукціонів варто переглянути, щоби їхніми перевагами могли скористатися й кінцеві споживачі.
Удар четвертий: непробивний американський ринок
Паралельно з європейськими обмеженнями діють американські. Section 232 передбачає 50% мито на сталь, а з 6 квітня 2026 року США реструктурували режим, перейшовши від оподаткування металевого вмісту до оподаткування повної митної вартості продукції за чотирирівневою системою ставок.
Український експорт готової металопродукції до США і раніше був обмежений антидемпінговими заходами. Але саме тепер, коли європейський ринок звужується, американський режим унеможливлює його заміщення.
Удар п’ятий: дискримінація іноземного інвестора
Держава дійсно має інструменти підтримки промисловості. Політика "Зроблено в Україні" у 2025 році забезпечила 0,95 відсоткового пункта зростання ВВП. Працюють грантові програми для переробних підприємств, механізм здешевлення кредитів і Фонд декарбонізації. Але усі ці інструменти встановлюють вимогу, що власники компаній повинні мати українське громадянство.
Як наслідок, підприємства з іноземними інвестиціями, які платять податки і створюють робочі місця в Україні, не мають доступу до програм. Особливо гострою ця проблема постає в умовах прямих обстрілів підприємств.
Удар шостий: відсутність ресурсів на декарбонізацію
Європейський Союз має розвинену систему фінансування промислової декарбонізації: Innovation Fund і Modernisation Fund. Логіка цих фондів полягає в тому, що вуглецеве регулювання має супроводжуватися інструментами адаптації для тих, хто під нього підпадає. Українські виробники підпадають під CBAM з 1 січня 2026 року.
Доступ до інструментів адаптації вони отримають після вступу до ЄС, тобто, за найкращим сценарієм, за декілька років. Ця асиметрія має конкретну ціну: за розрахунками GMK Center, сукупні платежі українських виробників за CBAM у 2026-2030 роках складуть 1,2 млрд євро.
Позиція України у переговорах має бути такою: якщо регуляторний режим ЄС застосовується до українських виробників сьогодні, то й інструменти адаптації мають бути доступні сьогодні, а не після завершення переговорного процесу.
7 опцій, як уряд може підставити плече
Поставимо проблему руба: українській промисловості потрібна система підтримки та окрема постанова, а не тільки точкові рішення. Цього вимагає сам характер проблеми.
По-перше, труднощі, що спіткали ГМК, міжвідомчі за природою. Ціна е/е є відповідальністю Міненерго та НКРЕКП; квоти та CBAM – МЗС та Мінекономіки. Доступ до фондів ЄС – це переговорний трек. Жоден окремий орган не може вирішити комплекс, а без єдиного документа з визначеними відповідальними та строками кожне питання розглядається ізольовано і зависає.
По-друге, окрема постанова Уряду стане сигналом інвесторам, кредиторам і міжнародним партнерам про те, що держава визначила переробну галузь стратегічною. У переговорах з Єврокомісією аргумент "Україна сама не вважає це пріоритетом" використовується проти нас. Формалізована урядова позиція цей аргумент знімає.
Які кроки з боку Кабінету Міністрів України найнагальніші?
№1: окрема постанова про підтримку ГМК
Ухвалити постанову КМУ "Про невідкладні заходи підтримки гірничо-металургійного комплексу як стратегічної галузі економіки в умовах воєнного стану".
У ній ГМК-сектор потрібно охарактеризувати як пріоритетний та критичний. Міністерства мають отримати доручення:
- вирішити питання переговорних треків для доступу до іноземних ринків; антидемпінгових розслідувань щодо Китаю та Туреччини;
- стабілізації логістичних тарифів, у тому числі "Укрзалізниці";
- спеціальних умов бронювання;
- довгострокових аукціонів з е/е;
- усунення бар’єрів кінцевого бенефіціарного власника (КБВ).
№2: інституційне забезпечення
Створити при КМУ міжвідомчу робочу групу з питань підтримки ГМК з обов'язковим включенням представників галузі.
№3: внесення змін до Постанови КМУ №499 щодо створення механізму довгострокових аукціонів з продажу е/е
Збільшити обсяги е/е, що пропонуються на спеціальних сесіях аукціонів за двосторонніми договорами, з нинішніх 0,5-2% від запланованого річного обсягу реалізації до рівня пропозиції, який забезпечує справедливе формування цін на ринку довгострокових контрактів. Стартову ціну визначати на рівні середньозваженої ціни РДН за попередній період з дисконтом 30%.
Вимогу щодо мінімальної кількості учасників доцільно скасувати або знизити до двох, оскільки чинні правила і так дозволяють подавати пропозиції нижче стартового рівня.
Якщо це станеться, ГМК очікує відновлення цінової передбачуваності як передумови інвестиційних рішень, збереження завантаження потужностей і запобігання подальшим скороченням.
№4: усунення бар'єру КБВ
Внести зміни до Постанов Кабміну, які регулюють програми державної підтримки, замінивши критерій резидентства/громадянства КБВ на критерій відсутності зв'язків з державою-агресором.
Які очікувані ефекти? Передусім розблокування доступу до інструментів декарбонізації для підприємств, які формують основну частину промислових викидів, та їх відновлення після російських обстрілів.
№5: торговельний трек з ЄС
Визначити пріоритетом переговорної позиції України отримання спеціального режиму щодо CBAM для країни, яка перебуває у стані повномасштабної війни. Потрібно також ініціювати перегляд індивідуальних тарифних квот для України з урахуванням історичних обсягів експорту.
№6: доступ до ринку США
Ініціювати переговори зі США щодо надання Україні винятку або преференційного режиму в межах Section 232, використовуючи прецеденти торговельної підтримки країн, що перебувають у стані війни.
№7: захист внутрішнього ринку
Ініціювати застосування захисних заходів щодо імпорту металопродукції з Китаю та Туреччини.
Ціна бездіяльності
Держава сформулювала абсолютно коректну ціль – досягти 20% переробної промисловості у ВВП. Але це можливо, коли тривають розмови про втрату ГМК, найбільшого її сегменту.
Якщо не корегувати державний курс, то, за оцінками галузевої аналітики:
- виробництво сталі знизиться до 5,8 млн тонн у 2027 році, рівень нижчий за історичний мінімум воєнного часу;
- сукупні втрати від CBAM за 2026-2030 роки складуть 3,9 млрд доларів;
- бюджет недоотримає 3,6 млрд доларів;
- втрати від квот додадуть 850 млн – 1 млрд доларів щорічно.
За мультиплікатором зайнятості, це десятки тисяч прямих і сотні тисяч опосередкованих робочих місць, значна частина яких зосереджена у прифронтових регіонах, де альтернативної роботи немає.
Мріємо разом про розквіт переробної промисловості та робочі місця? Тоді час ухвалювати профільну Постанову КМУ про невідкладну підтримку ГМК.