Скорочення земельних банків у власності агровиробників — це реакція бізнесу на економічні та безпекові реалії.
Таку думку висловив генеральний директор ВГО «Українська аграрна конфедерація» (УАК) Павло Коваль у коментарі Mind.
Зазначається, що згідно з даними Державного земельного кадастру, кількість юридичних осіб, які володіють масивами понад 100 га, скоротилася з 283 (на момент відкриття ринку у 2024 році) до 192 станом на сьогодні.
«Сьогодні економічна логіка визначається війною. Зменшення концентрації земельних наділів у власності — це не ознака слабкості й не доказ завершеної трансформації бізнесу. Це реакція аграрного бізнесу на воєнну невизначеність, обмежене фінансування та регіональні ризики», — пояснив Павло Коваль.
Водночас, на думку координатора земельного комітету «Українського клубу аграрного бізнесу» (УКАБ) Ігоря Лісецького, одним із ключових факторів таких змін є перехід аграрного бізнесу до інтенсивних технологій, де результат визначається не масштабом земельного банку, а ефективністю управління.
«Цифровізація й AgTech-інструменти дозволили менеджменту компаній чітко ідентифікувати нерентабельні активи — ділянки з низькою врожайністю або складним юридичним статусом, яких тепер готові позбуватися», — уточнює Лісецький.
Тож продаж частини земель стає не вимушеним кроком, а елементом оптимізації. Вивільнені кошти спрямовуються на інновації, модернізацію виробництва та зниження фінансового навантаження на бізнес.
Експерти пояснюють, що розширення земельного банку у власності означає вилучення значних ресурсів з обігу на десятиліття. В умовах воєнної економіки та високої волатильності ринків компанії дедалі частіше обирають інструменти, які забезпечують ліквідність і гнучкість.
У результаті агробізнес переходить до моделі фінансової мобільності — оренди замість власності. Замість того, щоб фіксувати капітал в активі з довгою окупністю, компанії інвестують у право користування землею. Це дозволяє зберігати високу ліквідність і швидко реагувати на ринкові виклики, зокрема пов’язані з війною: руйнуванням інфраструктури, необхідністю розмінування територій та логістичними обмеженнями.