Від початку повномасштабної війни в Україні чимало країн-імпортерів зернових зіштовхнулися з гострим дефіцитом цих продуктів через руйнування традиційних логістичних маршрутів внаслідок блокування глибоководних портів в Україні. Це спричинило різке зростання цін на зернові та олію. Проте нові логістичні маршрути почали формуватися достатньо швидко, а автомобільний, залізничний та річковий транспорт став доступною альтернативою.
Як змінилась зернова логістика за час повномасштабної війни? Які ризики трейдери вважають найбільш загрозливими? Коментують в трейдингово-логістичній компанії Qortia AG (Швейцарія).
На початку війни зернові почали доставляти до найближчих прикордонних країн, таких як Румунія, Польща, Болгарія, Туреччина. Вартість перевезення річковою баржею з українських дунайських портів до румунської Констанци на той час сягнула 100 $т, хоча до війни не перевищувала 10-12 $т. Це стимулювало появу малих та середніх гравців на українському ринку, які почали експортувати зерно невеликими партіями. У них одразу ж почали купувати продукцію великі європейські переробні заводи та ферми, що дещо пожвавило ринок, та спричинило розвиток Дунайського портового кластеру.
Так, дунайські порти впродовж останніх двох років вийшли на щомісячний вантажообіг, який до війни здавався фантастичним — 2 млн тонн. З часом розмір суден, які заходили в Україну, збільшувався, а кінцеві порти призначення ставали все більш віддаленими, сягаючи Середземномор'я та Атлантики.
«Саме в той період Qortia AG встановила кілька вражаючих рекордів, завантажуючи хендісайзи до максимальної, як для Дунаю, вантажопідйомності, та відправляючи їх до румунської Констанци. Там зерно довантажували з маленьких суден, які доставляли вантаж до Констанци, звідки панамакси відправлялися до Іспанії та країн Африки», — згадує співвласник Qortia AG Андрій Ветряк.