Постанова Верховного Суду у справі «Протасів Яр» може докорінно змінити підхід до створення природно-заповідного фонду в Україні. Суд уперше чітко сформулював: відсутність погодження власника земельної ділянки не означає автоматичної заборони на створення природоохоронної території. Якщо ця правова позиція стане сталою, десятки цінних природних територій отримають шанс на заповідання, якого роками були позбавлені.
Чому «погодження» – це не вето?
Справа «Протасів Яр» давно перестала бути звичайним земельним чи господарським спором. Це історія багаторічної боротьби киян за збереження однієї з небагатьох природних територій у центральній частині столиці. Це також історія громадського руху, який у 2019 році очолив киянин та розвідник Роман Ратушний, а після його загибелі заказнику присвоїли його ім’я.
У справі щодо Протасового Яру є одноіменне товариство – власник ділянки. І саме воно не погодило включення своїх земель до території майбутнього ландшафтного заказника.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відсутність такого погодження означає порушення процедури, встановленої статтею 52 закону «Про природно-заповідний фонд». Фактично судді першої і другої інстенцій ототожнили поняття «погодження» із «згодою», без якої рішення про створення об’єкта природно-заповідного фонду ухвалити неможливо.
Верховний Суд запропонував інше, значно глибше тлумачення цієї норми.
Дійсно, погодження з власниками земельних ділянок та первинними користувачами природних ресурсів є обов’язковою стадією процедури створення об’єкта природно-заповідного фонду. Проте сама наявність цієї стадії ще не означає, що власник отримує право одноосібно заблокувати прийняття відповідного рішення.
У постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що процедура погодження покликана забезпечити участь власника у процесі прийняття рішення. Власник має бути поінформований, має можливість висловити свої заперечення, надати аргументи та запропонувати свої зауваження, які орган влади зобов’язаний розглянути й оцінити.
Водночас судді прямо зазначили: сама по собі відмова від погодження, якщо вона не містить належно обґрунтованих заперечень, які можуть бути враховані під час прийняття рішення, не є безумовною підставою для відмови у створенні об’єкта природно-заповідного фонду.
І саме в цьому і полягає принципова новизна цієї постанови.
Верховний Суд фактично розмежував два поняття, які багато років сприймалися як тотожні:
- погодження як обов’язковий елемент адміністративної процедури;
- право власника остаточно вирішувати, чи буде створено об’єкт природно-заповідного фонду.
Власник земельної ділянки має право бути почутим. Його аргументи повинні бути ретельно розглянуті. Орган влади повинен оцінити можливість їх врахування та забезпечити справедливий баланс між приватними і суспільними інтересами.
Однак право бути почутим не означає право накласти вето на рішення держави щодо охорони природної спадщини.
Саме цей висновок може мати найбільший вплив на подальшу практику створення об’єктів природно-заповідного фонду.
Адже відтепер органи державної влади та місцевого самоврядування можуть розглядати відсутність погодження не як автоматичну заборону продовжувати процедуру, а як один із факторів, який підлягає аналізу поряд з іншими обставинами справи.
Що це змінить для Київщини?
За останні п’ять років Київщина стала одним із лідерів України у цій сфері. Лише за цей період в області було створено понад 100 нових об’єктів. Це результат спільної роботи Київської обласної ради, Департаменту екології Київської обласної державної адміністрації, науковців та багатьох небайдужих людей.
Водночас майже кожне рішення про створення нового об’єкта природно-заповідного фонду супроводжувалося однією й тією самою проблемою.
Зазвичай усе починалося правильно. Науковці готували належне обґрунтування, яке підтверджувало природоохоронну цінність території. Екологи або громадські організації ініціювали її заповідання. Профільний екологічний департамент обласної адміністрації підтримував таку ініціативу, після чого матеріали мали бути передані на розгляд обласної ради.
Однак саме на цьому етапі процедура нерідко фактично зупинялася. Основна перепона – треба погодження власника земельних ділянок та первинними користувачами природних ресурсів. Цього вимагає закон «Про природно-заповідний фонд».
Тобто якщо землевласник або постійний землекористувач відмовлявся погодити створення заказника, пам’ятки природи чи іншого природоохоронного об’єкта – на цьому все зупиняється. Із такими ситуаціями ми в Київській області стикалися неодноразово.
Показовим прикладом є парк Терещенка у селі Шпитьки Бучанського району.
Ще у 2021 році Українська природоохоронна група підготувала наукове обґрунтування щодо створення тут парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. Йдеться про унікальний історичний парк колишньої садиби Олександра Терещенка, де збереглися дуби віком до п’ятисот років, історична водонапірна башта, господарські споруди та інші цінні об’єкти культурної й природної спадщини.
На фото водонапірна башта у парку Терещенка
Після отримання цього обґрунтування я звернувся до Департаменту екології Київської обласної державної адміністрації з клопотанням про створення відповідного об’єкта природно-заповідного фонду. Департамент підтримав цю ініціативу та схвалив клопотання.
Однак минуло вже кілька років, а парк досі не отримав природоохоронного статусу. Єдина причина – Дмитрівська сільська рада не надала необхідного погодження.
На жаль, це далеко не поодинокий випадок. Подібні ситуації виникали й щодо інших територій, які беззаперечно заслуговували на заповідання, але роками залишалися без належного правового захисту лише через відсутність згоди власника або землекористувача.
Виняток законодавець зробив лише для окремої категорії земель – тих, що були передані територіальним громадам із державної власності відповідно до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України. Для таких земель, за певних умов, погодження власника не вимагалося.
Саме завдяки цій нормі вдалося створити низку нових природоохоронних територій, зокрема ландшафтні заказники місцевого значення «Казковий яр» та «Планерна гора».
Проте це були лише окремі винятки із загального правила.
У всіх інших випадках залишалося відкритим головне питання: чи може держава забезпечити охорону справді цінної природної території, якщо власник земельної ділянки категорично заперечує проти цього?
До постанови Верховного Суду у справі «Протасів Яр» відповідь на це питання для більшості органів державної влади та місцевого самоврядування фактично була негативною. І зараз все може змінитися завдяки постанові, яку ухвалили судді Верховного Суду Інна Берднік, Надія Багай та Віталій Зуєв.
Читайте також:
- Битва за «Протасів Яр». Суд підтвердив законність створення ландшафтного заказника