Досі нашу Галактику вважали типовим прикладом того, як усе влаштовано у будь-яких спіральних галактиках. Але нещодавно астрономи розглянули сотню максимально схожих аналогів Чумацького Шляху і виявили, що більшість із них все ж таки помітно відрізняються.
Чумацький Шлях — це сотні мільярдів зірок у гігантському «вирі»: галактичні рукави закручуються навколо центру, де в порівняно нікчемному діаметрі орбіти Меркурія (приблизно 100 мільйонів кілометрів) розташована надмасивна чорна діра масою чотири мільйони Сонців. Диск Галактики займає простір приблизно в сотню тисяч світлових років або навіть більше, а в невеликому Рукаві Оріона, за 26 тисяч світлових років від центру Галактики, знаходиться Сонячна система.
Спіральні галактики у Всесвіті становлять переважну більшість — 60-70%. Багато в чому тому астрономи звикли вважати, що Земля опинилася в середньостатистичному оточенні і в будь-якій іншій спіральній галактиці все приблизно так, як у нас. Чумацький Шлях сприймали як «лабораторію» вивчення того, що відбувається у Всесвіті. Тепер з’ясовується, що ми знаходимося в не зовсім пересічному місці.
Нещодавно астрофізики спробували зрозуміти, як на галактики впливає те гадане гало, в яке вони мають бути укладені, наче перлини в раковини. Вважається, що це сфери так званої темної матерії, якої у Всесвіті вп’ятеро більше, ніж звичайної, зрозумілої нам і записаної в таблиці Менделєєва.
Саме невідома, прихована маса, за розрахунками, «тримає», тобто зберігає в цілісності конструкцію практично всіх галактик. Без неї ці галактики розпалися на розрізнену сукупність зірок. Мабуть, без темної матерії галактики взагалі б не сформувалися. Принаймні так вважає більшість космологів.
Щоб розібратися з цим «коконом» темної матерії, вчені вирішили поспостерігати за галактичними околицями, де зібралися численні карликові галактики-супутники. У Чумацького Шляху їх нарахували понад 50. Найбільші «важать» мільярди Сонців і видно неозброєним оком: це Велика і Мала Магелланова Хмара. Але є й такі, як Галактика Пегаса I чи Кассіопея III, які мають загальну масу всіх зірок – лише приблизно мільйон Сонців, а діаметр – близько тисячі світлових років.
У випадку із супутниками нашої Галактики примітно те, що майже всі вони – «мертві»: у них не народжуються нові зірки. Цей процес триває лише в Магелланових Хмарах і лише тому, що вони лише останні пару мільярдів років супроводжують Чумацький Шлях. Існує думка, що процес зіркоутворення у галактиках-супутниках припиняється саме під дією темної матерії.
Команда астрофізиків зі США порівняла цей стан справ навколо Чумацького Шляху з тим, що відбувається із супутниками інших галактик. Вибрали 101 галактику, за масою та за будовою схожі на нашу. Загалом у них нарахували 378 галактик-супутників. Своїми даними дослідники поділилися у трьох різних статтях для видання The Astrophysical Journal.
По-перше, вони з’ясували, що наші супутникові маленькі галактики, що «не подають ознак життя», абсолютно не типова ситуація. Більшість «копій» Чумацького Шляху зірки благополучно утворюються навіть у галактиках-супутниках масою десятки мільйонів Сонців, тобто у досить дрібних.
По-друге, володарі таких великих супутників, як наші Магелланови Хмари, загалом володіють набагато численнішою колекцією «менших братів», ніж Чумацький Шлях.
І по-третє, на основі картини, що вийшла, вчені запропонували змінити усталену модель формування галактик і того, як складається «доля» їх супутників: дія темної матерії в цьому процесі виявилася ще менш зрозумілою, ніж раніше.