Клітинна мембрана — це тонка, гнучка оболонка, що відділяє життя від зовнішнього світу. Вона контролює, які молекули потрапляють усередину, а які залишаються назовні, допомагає клітині реагувати на зміни середовища й навіть впливає на її поведінку.
І водночас десятиліттями мембрани залишалися загадкою для фізиків і біофізиків. Їхня поведінка здавалася суперечливою: зміна складу не завжди призводила до зміни фізичних властивостей. А це суперечить одному з базових принципів фізики — структура визначає властивості.
Нові дослідження команди фізикині Rana Ashkar, опубліковані в Nature Communications, пропонують пояснення. Виявилося, що відповідь ховалася не в хімічному складі як такому, а в масштабі, на якому ми дивилися на проблему.
Мембрани — майстри адаптації
Основу клітинної мембрани становлять ліпіди — жироподібні молекули, що формують двошаровий бар’єр. Але цей бар’єр не є статичним. Клітини можуть змінювати склад ліпідів у відповідь на температуру, тиск, дієту або інші фактори.
Ця здатність підтримувати стабільність внутрішнього середовища називається гомеостазом. З погляду фізики все виглядає просто: якщо змінити «інгредієнти», зміняться й властивості матеріалу. Проте експерименти показували інше.
Парадокс холестерину
Особливо заплутаною була роль холестерину. У модельні мембрани додавали холестерин, щоб змінити їхню структуру, а потім вимірювали гнучкість і пружність. Результати виявилися суперечливими: одні мембрани ставали жорсткішими, інші — майже не змінювалися.
Це поставило науковців у глухий кут. Якщо склад змінюється, чому фізичні властивості поводяться так непослідовно?
Багато дослідників припускали, що різні типи ліпідів по-різному реагують на холестерин. Але команда Ашкар запропонувала інший підхід: можливо, справа не в типі ліпіду, а в тому, як саме молекули «упаковані» в мембрані.
Погляд у наномасштаб
Щоб перевірити це, дослідники змінили масштаб спостереження. Замість великих, усереднених вимірювань вони звернулися до нанорівня — масштабу мільярдних часток метра.
За допомогою нейтронного розсіювання та рентгенівських методів команда виявила: ключовим чинником еластичності є не конкретний тип ліпіду, а щільність їхнього пакування.
Деякі ліпіди чинять сильний опір стисканню, інші можуть розміщуватися дуже щільно. Саме ця мікроскопічна «геометрія» визначає гнучкість мембрани. Інакше кажучи, важливо не те, з чого мембрана складається, а як її молекули розташовані одна відносно одної.
Підтвердження з різних боків
Щоб переконатися у висновках, команда співпрацювала з лабораторіями Майкла Брауна з University of Arizona та Мілки Докторової зі Stockholm University.
Методи ядерного магнітного резонансу та комп’ютерне моделювання підтвердили ті самі фізичні закономірності: еластичність визначається щільністю пакування. Це відкриття допомогло узгодити раніше суперечливі результати й повернуло мембрани в рамки базових фізичних принципів.
Новий принцип для біології та інженерії
Розуміння того, що клітинні мембрани керуються універсальним правилом пакування, відкриває нові можливості:
- Медицина — точніше втручання при хворобах, пов’язаних із порушенням мембранної гнучкості;
- Доставка ліків — створення ефективніших ліпосом і наночастинок;
- Штучні клітини — проєктування мембран із заданими властивостями.
Мембрани можуть мати надзвичайно складний склад, але фундаментальний принцип виявився простим. Клітини, схоже, давно «знають» це правило й використовують його для підтримання стабільності.
Тепер це правило стало зрозумілим і для нас — завдяки тому, що науковці просто подивилися на проблему на правильному масштабі.