Арктичний морський лід роками дивував учених: він рухається і розповзається зовсім не так, як передбачають прості моделі, що враховують лише вітер. Тепер дослідники знайшли напрочуд просте пояснення — крижини постійно врізаються одна в одну.
Морський лід Арктики — це не суцільна замерзла поверхня. Він складається з окремих уламків, або дрейфуючих крижин, розміром від кількох метрів до кількох кілометрів. Вітер штовхає їх океаном, але рух часто виявляється повільнішим і складнішим, ніж очікували вчені.
Дослідники з Університету Каліфорнії в Ріверсайді запропонували враховувати просту річ: зіткнення між крижинами передають енергію від однієї до іншої.
Команда створила комп’ютерну модель, у якій крижини поводяться приблизно як зерна, що рухаються разом у великій масі. Тільки замість силосу — океан, а замість постійного поштовху — мінливий вітер.
Коли дослідники порівняли модель із реальними спостереженнями у Фрамовій протоці між Гренландією та Шпіцбергеном, вона змогла відтворити одразу кілька загадкових особливостей руху льоду: швидкість його розсіювання, розподіл швидкостей крижин і зміни руху протягом різних проміжків часу.
Причина в тому, що в щільних крижаних полях крижини стикаються дуже часто. Кожне зіткнення забирає частину енергії, яку лід отримує від вітру, і не дозволяє окремій крижині вільно рухатися на великі відстані.
Це відкриття може допомогти краще моделювати майбутній рух арктичного льоду в умовах потепління. Адже змінюються не лише площа льодового покриву, а й розміри самих крижин — а від цього залежить, наскільки часто вони стикаються.
Поки що дослідження не дозволяє сказати, куди саме рухатиметься арктичний лід у майбутньому. Але воно дає простий фізичний механізм, який може зробити кліматичні моделі точнішими.
І найцікавіше — ця ідея може працювати не лише для льоду. Та сама фізика потенційно застосовна до лавин, зсувів ґрунту та навіть матеріалів для 3D-друку. Іноді складний рух величезної системи справді можна пояснити дуже просто: об’єкти просто постійно стикаються один з одним.