Льодовики Аляски виявилися значно чутливішими до літнього потепління, ніж вважалося раніше. Нове дослідження показало просту, але дуже тривожну закономірність: кожне підвищення середньої літньої температури на 1°C подовжує сезон танення приблизно на три тижні. Ідеться не просто про кілька особливо спекотних днів, а про суттєве розтягнення всього періоду, коли лід втрачає масу. А це означає, що загальні втрати льоду можуть зростати набагато швидше, ніж здається на перший погляд.
У межах роботи вчені використали радарні дані супутників Sentinel-1, щоб простежити зміни майже на всіх великих льодовиках Аляски в період із 2016 до 2024 року. Такий підхід виявився особливо цінним для регіону, де традиційне спостереження за допомогою звичайних супутникових знімків часто ускладнюють хмари, погане освітлення, тіні від рельєфу та свіжий сніг. Саме через це візуально буває важко визначити снігову лінію — межу між верхньою частиною льодовика, де накопичується сніг, і нижньою зоною активного танення. Положення цієї лінії є одним із головних показників того, чи набирає льодовик масу, чи, навпаки, стрімко її втрачає.
Радар дозволив побачити більше, ніж звичайні знімки. На відміну від оптичних систем, він не залежить від сонячного світла й може працювати навіть за суцільної хмарності. Це дало змогу не обмежуватися одним знімком наприкінці сезону, а відстежувати зміни впродовж усього літа. Дослідники аналізували так звані дні танення — тобто дні, коли вся поверхня льодовика або її значна частина перебувала в стані активного плавлення. Саме цей показник допоміг побачити, що в тепліші роки льодовики тануть не тільки сильніше, а й довше.
Особливо показовими стали результати щодо короткочасних хвиль спеки. Виявилося, що такі періоди можуть буквально за кілька днів різко змінювати стан льодовиків. За даними дослідження, під час потужних хвиль тепла льодовики можуть втрачати до 28% більше захисного снігового покриву, ніж зазвичай. Один із найяскравіших прикладів — спека наприкінці червня та на початку липня 2019 року, яка охопила майже всі льодовикові райони Аляски, за винятком хребта Брукса. У деяких місцях температура тоді перевищувала норму на 11–17°C, а в Анкориджі було зафіксовано 32°C, що для цього регіону є майже екстремальним показником.
Під час цієї хвилі тепла снігова лінія на льодовиках піднялася майже на 107 метрів. У звичайний рік такого рівня вона досягає приблизно на два місяці пізніше. Інакше кажучи, льодовики опинилися в умовах пізнього літа вже на початку сезону. Це дуже небезпечно, адже коли сніг сходить раніше, темніший лід і фірн починають поглинати більше сонячного тепла. Сніг, навпаки, добре його відбиває. Тому рання втрата снігового покриву запускає своєрідний ефект прискорення: поверхня нагрівається сильніше, і танення лише посилюється.
Ще один важливий висновок стосується різниці між прибережними та внутрішніми льодовиками Аляски. Дослідження показало, що вони реагують на потепління по-різному. Прибережні льодовики зазвичай отримують більше снігу взимку, але й сильніше тануть улітку, тоді як внутрішні масиви поводяться інакше, у більш «континентальному» режимі. Це означає, що всі льодовики Аляски не можна розглядати як одну однорідну систему: навіть якщо в цілому вони втрачають масу, механізми цих змін можуть суттєво відрізнятися.
У підсумку дослідження дає дуже наочну формулу того, як змінюється льодовиковий світ Аляски: кожен додатковий градус літнього потепління додає приблизно три тижні танення. А хвилі спеки здатні за лічені дні пересунути природний ритм льодовика на місяці вперед. І саме радарний моніторинг відкриває можливість бачити ці процеси майже в реальному часі, навіть тоді, коли сама природа намагається все приховати за хмарами, снігом і туманом.
Дослідження опубліковано в npj Climate and Atmospheric Science.