Тотальне відкидання українцями свого недавнього історичного минулого та сліпа ідеалізація дуже далеких епох є надзвичайно небезпечною тенденцією, яка загрожує втратою накопичених знань та культурної тяглості нації.
Про це повідомив філософ Володимир Нікітін в ефірі політолога Юрія Романенка.
У періоди великих соціальних потрясінь та війн суспільство часто піддається спокусі повністю "скасувати" попередню епоху, визнавши її абсолютно хибною та ворожою. Аналізуючи сучасні процеси в Україні, мислитель звертається до концепції відомого літературознавця Юрія Тинянова "архаїсти-новатори". Ця теорія пояснює парадоксальний механізм культурної еволюції: митці чи політики, які прагнуть розпочати нову еру, завжди різко негативно ставляться до своїх безпосередніх попередників, але при цьому активно запозичують ідеї з набагато давніших, архаїчних часів. Як приклад, авангардисти 1920-х років спиралися не на близького їм Пушкіна, а на поезію Державіна.
"У нас зараз те саме. У нас зараз відраза до попереднього періоду, відкидання його повне, без спроб зрозуміти, що було в Радянському Союзі, що було важливого у двадцятому столітті. Все, все погано, все не так. Зате там у козацтві все було – золотий період", – констатує експерт. Таке повне нехтування досвідом дідів і батьків та пошук "золотого віку" десь у сивій давнині призводить до того, що нація щоразу починає будувати свій дім на порожньому місці, втрачаючи величезний масив інтелектуального та культурного капіталу.
Для контрасту філософ наводить приклад класичної європейської традиції, зокрема британської, де існує дуже дбайливе ставлення до історичних нашарувань. Старі європейські чи американські університети ніколи не руйнують своє історичне ядро. Якщо з'являються нові вимоги часу, вони просто прибудовують нові школи – бізнесу, мистецтв чи IT – навколо старого фундаменту, покращуючи його, але не знищуючи. "У нас же перебудовують заново. Причому щоразу перебудовують заново", – з жалем відзначає фахівець. Він наголошує, що головне завдання інтелектуалів сьогодні – зробити все можливе, щоб історичне, поетичне та міфологічне ставлення до світу не зникло безслідно у вирі політичної кон'юнктури, адже без цього фундаменту суспільство приречене на тотальне безпам'ятство.