Дипломатичні зусилля США з початку 2025 року так і не наблизили завершення війни. Переговорники зустрічалися в Абу-Дабі, Берліні, Женеві, Стамбулі, Парижі та Ер-Ріяді, спецпосланці курсували між Москвою і Маямі. Масовані удари по Україні та Росії останніх тижнів показали, що результату це не дало.
Як передає "Хвиля", про це пишуть Метт Волдман і Семюел Чарап у колонці для Foreign Affairs.
"Активність – це не стратегія", – зазначають автори. Без продуманого процесу, за їхніми словами, мир залишається "далекою абстракцією".
Тиск на Путіна зараз найсильніший від початку повномасштабного вторгнення. У червні 2026 року російські війська просувалися менш ніж на пів квадратної милі на добу – більш ніж на 90% повільніше, ніж у червні 2025-го. Українські далекобійні дрони б'ють по енергетиці, НПЗ і логістиці, скорочуючи доходи бюджету РФ і зачіпаючи побут великих міст. Перед вересневими виборами до Держдуми Кремлю дедалі важче забезпечити сильний результат партії влади.
Прориву автори не обіцяють. Путін у травні назвав українську владу "хунтою", а атаки по містах лише посилилися. "Ніщо з цього не означає, що Путін обере переговори замість війни", – пишуть Волдман і Чарап. Але цю можливість, на їхню думку, варто щонайменше перевірити.
Медіація великої війни майже ніколи не буває сольним номером. Боснійські переговори 1995 року підтримувала контактна група з Франції, Німеччини, Італії, Росії та Британії, у колумбійському процесі 2016-го брали участь Чилі, Куба, Норвегія і Венесуела. Вашингтон же діє переважно сам: європейці, партнери з Затоки і Туреччина лишаються на периферії. Автори пропонують створити контактну групу, де ключові європейські уряди матимуть чіткі ролі, а не статус спостерігачів.
Переговори щодо України збиралися уривками, у різних містах і жодного разу – за участю Києва, Москви, Вашингтона і європейців одночасно. Не було й спільного тексту: паралельно обговорювали чотири різні проєкти – США з Україною, Європа з Україною, Росія з Україною та Росія зі США.
"Кожна дипломатична спроба завершити війну за останні півтора року супроводжувалася медіацирком", – констатують автори. Як приклад того, що дає результат, вони наводять двосторонній канал обміну полоненими, який працює майже без публічності.
Замість того щоб зводити заявлені позиції сторін і подавати територіальні схеми пакетом "бери або йди", посередникам радять працювати з інтересами, які за цими позиціями стоять. Класичний приклад – Синай: Генрі Кіссінджер зрозумів, що для Єгипту головне суверенітет і національна гідність, а для Ізраїлю – безпека. Звідси й формула: виведення військ в обмін на демілітаризацію, моніторинг і американські гарантії. Аналогічний глухий кут у російсько-українській війні – Донбас.
План із 28 пунктів, який витік у листопаді 2025 року, і подальші спроби змусити Київ віддати контроль над Донбасом автори називають типовим випадком чужих рішень, нав'язаних сторонам. Такі домовленості тримаються рівно доти, доки триває тиск. Вихід Волдман і Чарап бачать у рамковій угоді: обмежений набір політичних зобов'язань, підписаний усіма сторонами, який дозволяє зупинити вогонь, а вже потім вести довгі переговори про остаточне врегулювання.
Раніше "Хвиля" публікувала велику розмову з Семюелом Чарапом про Мінськ і прорахунки Путіна. Про те, чому в Кремля провалилися три плани війни, читайте в окремому матеріалі. Також ми писали, як у Відні пройшли закриті переговори відставних чиновників Європи та РФ.