Війна з Іраном спричинила найбільший шок пропозиції за всю історію нафтового ринку, але ціни так і не злетіли до $150 за барель, які прогнозували аналітики на початку конфлікту. Головна причина – не в діях ОПЕК і не у Вашингтоні, а в рішеннях, які тихо ухвалювали в Пекіні.
Як передає "Хвиля", про це пише The Economist.
Коли іранські боєприпаси зробили Ормузьку протоку непрохідною і всередині Перської затоки застрягли 14 млн барелів на добу, монархії Затоки пустили додаткові 5 млн барелів обхідними трубопроводами, а США та Японія розпечатали рекордні 2 млн барелів резервів. Але ключовий внесок зробив Китай: з лютого по червень він скоротив імпорт сирої нафти вдвічі – на 5,5 млн барелів на добу. За оцінками експертів, це зняло з ціни Brent щонайменше $30. Для порівняння: під час ковідних локдаунів світовий попит упав на 9 млн барелів на добу – тобто Пекін самотужки перекрив більше половини такого ефекту. І без рецесії: китайська економіка продовжує зростати.
"Китай – це новий ОПЕК", – каже один із керівників нафтотрейдингової компанії, якого цитує видання.
ОПЕК десятиліттями тримає ціни високими через квоти на видобуток. Імпортери так діяти не можуть: покупців багато, а попит складається з рішень мільйонів окремих гравців. Величезний державницький Китай – виняток. Його планувальникам не треба узгоджувати позицію 21 країни, як в ОПЕК+, – вони діють за наказом однієї людини, Сі Цзіньпіна.
Перший важіль Пекіна – запаси. За рік до війни, коли прогнози глобального надлишку тиснули на ціни, Китай скупив задешево 200 млн барелів, доповнивши резерви, що вже сягали 1 млрд барелів. Коли наприкінці квітня прийшли останні довоєнні танкери із Затоки, він почав спалювати накопичене: за три місяці – близько 150 млн барелів, або 1,5 млн барелів на добу. За оцінкою Емми Лі з аналітичної компанії Vortexa, у такому режимі Китай міг протриматися ще чотири місяці.
Другий важіль – експортні обмеження. У березні уряд наказав НПЗ припинити підписання нових експортних контрактів і розірвати частину чинних. З лютого по квітень експорт нафтопродуктів упав майже вдвічі – до 430 тис. барелів на добу, що дозволило спрямувати пальне на внутрішній ринок.
Третій важіль – попит. У червні китайські НПЗ переробили на 2,7 млн барелів на добу менше, ніж рік тому: виробництво бензину скоротилося на 14%, дизеля та авіапалива – на 21%. Влада дозволила цінам на пальне зрости, і городяни пересіли на метро, велосипеди й електротаксі. Внутрішні авіарейси різко скоротили, інфраструктурні роботи відклали. За підрахунками Кіарана Гілі з Міжнародного енергетичного агентства, у перші місяці війни Китай спалив на 10% менше бензину й гасу, ніж роком раніше.
Удар по економіці виявився стерпним. ВВП у другому кварталі зріс на 4,3% – найповільніше з кінця 2022 року, але видання пов'язує це радше з кризою нерухомості та слабкими інвестиціями, ніж із нафтовим голодом. Стратегічних резервів Пекін майже не чіпав, зазначає Міхал Мейдан з Оксфордського інституту енергетичних досліджень.
Запаси Китаю не безмежні: один дистриб'ютор розповів, що щойно продав партію поліетилену, яка лежала на складі з 2021 року. На відміну від ОПЕК, який теоретично може роками тримати скорочення видобутку, Китай не здатен нескінченно купувати на 5,5 млн барелів менше. Але війна з Іраном довела: протягом багатьох місяців Пекін може самотужки стабілізувати світовий нафтовий ринок – про що лідери дедалі більш розсвареного картелю можуть лише мріяти.
Раніше "Хвиля" розповідала, коли світ досягне критичної межі нафтового дефіциту. Про те, чому блокада Ормузу може стати шаблоном для Китаю в Тайванській протоці, читайте в окремому матеріалі.