Сучасне суспільство безповоротно перейшло в нову фазу "медійної цивілізації", де люди повністю відрізані від безпосереднього сприйняття навколишнього світу, покладаючись виключно на інтерпретації цифрових посередників.
Про це повідомив філософ Володимир Нікітін в ефірі політолога Юрія Романенка.
Глобалізація інформаційних потоків та тотальна цифровізація повсякдення призвели до фундаментального розриву між людиною та фізичною реальністю. Якщо попередні покоління формували свій світогляд на основі особистого досвіду, прямого спостереження та живого спілкування, то сучасна людина опинилася в щільному коконі інформаційних сурогатів. Мислитель наголошує, що протягом останніх десятиліть відбувся непомітний, але тектонічний зсув у самій природі людської цивілізації. Трансформація торкнулася базових механізмів пізнання: ми більше не вивчаємо світ самостійно, ми споживаємо вже готовий, пережований і кимось інтерпретований контент.
"Ми вже перейшли, ну от умовно в іншу цивілізацію. Я от виріс в одній цивілізації, років 40-50 прожив, а от останні 30 років вже видно, що я пішов в іншу", – ділиться спостереженнями експерт, спираючись на свій багаторічний досвід роботи в освітній сфері. Він зазначає, що цивілізація минулого довіряла людському погляду, глибокому читанню та самостійному осмисленню фактів.
Натомість сьогодні ми стали заручниками глобальних платформ. "Нині ми живемо у вік медіа. Не в сенсі преси і всього, а вік посередників. Люди, які в цій цивілізації, вони відрізані від безпосереднього сприйняття світу. Вони сприймають світ вже через екран, через безліч всього, крізь призму інтерпретацій цих медіа", – стверджує філософ.
У цій новій реальності власне уявлення про світ просто не встигає формуватися – воно миттєво заміщується нав'язаними стереотипами, яскравими картинками та емоційними заголовками. Замість глибокого аналізу людина отримує "кліпову" нарізку подій, яка створює ілюзію поінформованості, але насправді позбавляє здатності критично мислити. Цей феномен особливо помітний на прикладі підростаючого покоління, для якого медійні посередники (блогери, алгоритми рекомендацій, віртуальні світи) стали набагато авторитетнішими за реальних вчителів чи власний життєвий досвід.
Наслідком цього є втрата суб'єктності: суспільство, яке не має власного прямого контакту з дійсністю, стає ідеально пластичним матеріалом для будь-яких масштабних маніпуляцій, політичних технологій та соціальної інженерії.