Економічне піднесення Туреччини стало лише фундаментом для реалізації набагато амбітнішої мети – досягнення абсолютної політичної та військової самостійності. Розуміючи турбулентність регіону, Анкара спрямувала колосальні ресурси у розбудову власного військово-промислового комплексу, перетворившись з імпортера на одного з ключових диктаторів трендів на ринку озброєнь.
Про це повідомив політолог Юрій Романенко у моноефірі.
За словами експерта, наявність сильної, сучасної армії та власних технологій кардинально змінює статус держави під час міжнародних переговорів. Суб'єктність Туреччини гарантує захист не лише національних інтересів, але й безпеку тих десятків мільярдів доларів іноземних інвестицій, які продовжують заходити в економіку країни.
"У Туреччини є величезний плюс, пов'язаний з тим, що на відміну від Дубая, вона суб'єктна в силовому плані. За останні двадцять з гаком років, коли Ердоган прийшов до влади, країна здійснила величезний ривок і стала набагато більш суб'єктною", – зауважив Романенко.
Аналітик зазначив, що стрімке економічне зростання стало для Анкари не просто фінансовим досягненням, а міцним фундаментом для здобуття справжньої геополітичної самостійності. Системні інвестиції в науково-дослідну базу та створення інноваційних хабів забезпечили країні колосальний технологічний прорив. Відмова від критичної залежності від іноземних постачальників розв'язала руки турецькому керівництву на міжнародній арені. Завдяки власному потужному військово-промисловому комплексу держава отримала унікальну можливість диктувати свої умови, повністю ігноруючи тиск глобальних наддержав.
"Розвинена економіка, яка у неї сформувалася, дала можливості кардинально поліпшити забезпечення досліджень. Це також дозволило розвивати технологічні кластери, які вони успішно запустили ще кілька десятиліть тому. Як наслідок, Туреччина почала виробляти багато видів власного озброєння і може проводити незалежну політику. Вона діє без оглядки на позицію США, Китаю, Росії чи Європи, виходячи виключно зі свого інтересу", – зазначив експерт.
Аналітик звернув увагу на конкретні цифри, які демонструють масштаби мілітаризації турецької промисловості. Стратегія влади полягала у жорсткому імпортозаміщенні: якщо на початку двохтисячних країна переважно закуповувала готові іноземні рішення, то сьогодні акцент робиться на розробці власних вузлів, електроніки та компонентів.
"У 2002 році бюджет оборонних проєктів становив 5,5 мільярда доларів, а до кінця цього періоду Ердогана він уже становив під 100 мільярдів. Туреччина створювала саме свій ВПК, в якому дуже багато компонентів виробляється всередині самої країни. Частка таких компонентів в оборонному секторі з 20% зросла до 70% за час правління партії справедливості та розвитку. Туреччина збільшила частку на світовому ринку озброєння, показавши приріст експорту в 69% за останні п'ять років. Це є одним із найвищих темпів зростання в цій специфічній та складній галузі. У 2025 році оборонний бюджет у них зріс ще на 17,5% і досяг 46 мільярдів доларів", – повідомив політолог.
Юрій Романенко наголосив, що такий підхід до розвитку ВПК дозволив Туреччині зайняти близько 11% світового ринку експорту зброї. Це не лише приносить мільярди доларів чистого прибутку, але й робить інші країни залежними від турецьких технологій, що є найкращим інструментом сучасної дипломатії.