Менш ніж 15 тижнів тому президент США Дональд Трамп заявляв, що жодної угоди з Іраном не буде – лише "беззастережна капітуляція". Та підписаний у середу меморандум зовсім не схожий на документ про капітуляцію. Іран вийшов зі зіткнення з найпотужнішою армією світу не лише вцілілим, а й зі здобутками, які в Тегерані є привід святкувати.
Як передає "Хвиля", такий висновок у своєму аналізі для The New York Times робить оглядач Девід Сенгер.
Угода повертає Ірану можливість заробляти мільярди на продажу нафти, що знімає тиск із режиму. Паралельно сторони готуються до торгу за значно складніший документ – той, який, за словами Трампа, має заморозити іранську ядерну програму на 15-20 років.
Меморандум також відкриває шлях до розморожування іранських активів на мільярди доларів. Трамп наполягає, що гроші підуть лише в обмін на "хорошу поведінку". Але Сенгер зазначає, що це по суті та сама поступка, на яку 11 років тому пішов Барак Обама і яку Трамп відтоді нещадно критикував.
Текст меморандуму натякає й на те, що з часом Іран може домогтися постійного суверенітету над Ормузькою протокою. Це суперечить недавнім заявам держсекретаря Марко Рубіо, який казав, що будь-що інше, окрім вільного проходу через протоку, "неприйнятне" і "не може відбутися".
На полі бою США мали успіхи: потопили іранський флот, знищили нечисленну авіацію, зруйнували частину оборонної промисловості та ракетних установок. Та, як пише Сенгер, це не було метою Трампа. На початку кампанії він прагнув повного знищення ядерної і ракетної програм, падіння режиму та американського контролю над нафтовою галуззю Ірану.
Сам Трамп дав чи не найвідвертіше пояснення, чому хотів швидко завершити війну. Він не хотів, щоб його порівнювали з Гербертом Гувером – 31-м президентом, за якого стався крах ринку і почалася Велика депресія. "Він завжди був тим, ким я не хотів стати. Я не хотів бачити економічну катастрофу", – сказав Трамп журналістам у французькому Евіані.
Саме економічний хаос і зрив постачання нафти Іран із перших днів війни розглядав як свою найпотужнішу зброю. Тегеран перекрив протоку, підривав нафтохімічні заводи, опріснювальні станції та авіабази в Затоці. І, за власним визнанням Трампа, це спрацювало.
Далі, прогнозує Сенгер, Іран робитиме ставку на затягування – суперечки за кожен абзац, нові перешкоди для інспекцій. Трамп, схоже, і сам торує шлях до довгого процесу: він визнав, що переговори, ймовірно, вийдуть за межі 60 днів, і не наполягає на негайному вивезенні ядерного палива з країни.
Замість падіння режиму сталося протилежне. Трамп фактично зміцнив нове керівництво на чолі з пораненим і прихованим від очей Моджтабою Хаменеї – сином Алі Хаменеї, якого вбили в перший удар війни. Корпус вартових Ісламської революції, схоже, міцно тримає владу.
Критики угоди не стримувалися. Колишній держсекретар Ентоні Блінкен, один з архітекторів угоди 2015 року, написав, що єдине "досягнення" перемир'я – ймовірне відкриття Ормузької протоки, яка була відкрита й до війни. За його словами, Іран тепер довів, що здатен зупиняти чи сповільнювати рух нафти і газу, від яких залежить світ.
Сенатор-республіканець Білл Кессіді висловився різкіше. "Рейган перевертається в труні", – написав він, назвавши війну "найгіршим зовнішньополітичним прорахунком за десятиліття".
Найбільший ризик, на думку Сенгера, інший. Розгрібаючи руїни, іранське керівництво може дійти висновку, що обрало хибну ядерну стратегію. Понад два десятиліття Іран підходив до межі створення бомби, але не переступав її, вважаючи "порогову" спроможність достатнім стримуванням. У підсумку його бомбили у червні 2025-го й атакували знову в лютому 2026 року.
На контрасті – Північна Корея, яка рвонула до бомби, провела перше випробування у 2006 році й тепер має понад 60 зарядів. І Трамп, зауважує автор, погроз Пхеньяну не висуває.
"Хоч би що це коштувало. 47 років ніхто не міг цього зробити. А ми зробили. Зробили правильно", – сказав Трамп. Та сам визнав: якщо угода не втримається, він має план – "повернутися до бомбардувань".