Віктор Орбан був найкращим другом російського диктатора Володимира Путіна всередині Європейського союзу – войовничий обурювач спокою, який без страху використовував війну в Україні у власних політичних інтересах і вів власну нещадну атаку на європейські інституції. Його відхід з угорської та європейської арени не лише змінює політичний ландшафт у Карпатському басейні – він позбавляє Москву найближчої до поняття "друг" людини всередині блоку.
The Telegraph у своєму матеріалі розповідає, хто ж тепер залишається союзниками Росії в європейському просторі і чи може Кремль розраховувати на те, щоб виростити нового Орбана з когось із нинішніх політиків.
"Орбан був другом Путіна (частково, – ред.) тому, що це було йому вигідно", – каже Сем Грін, професор російської політики Королівського коледжу Лондона. За його словами, знайти рівноцінну заміну буде непросто. "Я не думаю, що це так просто, як у футболі, коли тренер каже: наступний на черзі".
Головні претенденти
Найбільш імовірним кандидатом на місце Орбана є лідер Словаччини. Роберт Фіцо – такий самий войовничий націоналістичний популіст, який із задоволенням руйнує брюссельські ортодоксії, зокрема в питаннях Росії та України. Він, поряд з Орбаном, – один із трьох європейських лідерів, які зустрілися з Путіним у Росії після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Як і Угорщина, Словаччина за Фіцо значною мірою залежить від російських енергоносіїв.
Проте у Фіцо немає такого взаєморозуміння з Путіним, яке було в Орбана. І Словаччина, як і інші колишні комуністичні члени ЄС, є нетто-одержувачем коштів з європейських фондів.
"Фіцо перебуває у схожому становищі – він може використовувати свій статус аутсайдера або опозиціонера в інтересах внутрішньої політики та в переговорах із Брюсселем. Але врешті-решт він розуміє, що Росія не може запропонувати Словаччині те, що може запропонувати Європа. Тому є межі того, наскільки далеко він готовий заходити. І Орбан щойно наочно показав ці межі", – каже Грін.
Далі на захід, у Празі, мільярдер Андрей Бабіш очолює коаліційний уряд. Він, як і Фіцо, і Орбан, – фігура, до якої в Москві ставляться з певною симпатією. У грудні минулого року Бабіш, Орбан і Фіцо відмовилися підтримати кредитний пакет ЄС на €90 млрд для України. Бабіш також повторював позбавлений підстав російський тезис про те, що Борис Джонсон у 2022 році зірвав ранню мирну угоду між Україною та Росією.
Однак він же пішов назад після передвиборчої обіцянки згорнути чеську ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України і особисто пообіцяв захищати членство в НАТО та ЄС, незважаючи на те що його коаліційні партнери з партії SPD домагаються виходу з обох організацій.
"У нас немає такої ж позиції, як у Словаччини та Угорщини", – заявив Бабіш після рішення щодо кредиту в грудні. "Ми підтримуємо Україну. Ми не хочемо бути гарантами позик. Словаччина та Угорщина відмовили в будь-якій підтримці взагалі".
Інші кандидати
У Болгарії євроскептичний, проросійськи налаштований колишній президент Румен Радєв готується виграти чергові вибори. Кремль, безумовно, розглядав би це як сприятливий результат. Радєв критикував європейську політику озброєння України. Але Болгарія – найбідніший член ЄС, ще більш залежний від Брюсселя, ніж Угорщина або Словаччина. Більшість аналітиків вважають, що, навіть перемігши, Радєв керуватиме країною з опорою на меншість у парламенті. До Орбана йому дуже далеко.
В Австрії у 2024 році права, проросійська Партія свободи набрала найбільшу частку голосів (29%), однак не змогла знайти партнерів по коаліції і була виключена з уряду консерваторами, соціал-демократами та лібералами.
У Румунії два роки тому практично невідомий проросійський кандидат Келін Джорджеску виграв перший тур президентських виборів у листопаді 2024 року. Однак Верховний суд Румунії призначив повторні вибори на тлі звинувачень у російському втручанні – включаючи скоординовану кампанію в TikTok. Повторні вибори у 2025 році виграв незалежний центрист Нікушор Дан, зруйнувавши надії Москви на орбаноподібного союзника в Бухаресті.
Найбільш пильно Кремль стежитиме за Францією, де пройдуть вибори президента. "Вони стежитимуть за тим, що відбувається у Франції. Це дуже важливо для Європи", – каже Олег Ігнатов, старший аналітик по Росії в Crisis Group. Однак, за його словами, для Кремля фантазія про московсько-паризьку вісь, імовірно, так і залишиться фантазією.
Марін Ле Пен відсторонена від виборів через обвинувальний вирок у справі про розтрату. Її протеже Жордан Барделла назвав Росію "багатоплановою загрозою". Тож "Національне об'єднання" може виявитися далеко не тим другом, на якого сподівався Кремль.
У Німеччині лідерка "Альтернативи для Німеччини" Аліса Вайдель намагалася приборкати відверто прокремлівські голоси у своїй партії. Ці зусилля гальмують такі соратники, як співголова партії Тіно Хрупалла, який минулого року заявив, що Польща становить для Німеччини більшу загрозу, ніж Росія.
Можливо, найбільший шок для Кремля зробила Італія, де Джорджа Мелоні повела правих популістів у зовсім іншому геополітичному напрямку. В опозиції вона була такою ж євроскептичною і дружньою до Москви, як і всі інші в цьому списку – виступала за поліпшення відносин із Росією і хвалила Путіна як захисника європейських цінностей. Однак прийшовши до влади після вторгнення Путіна в Україну в 2022 році, вона стала одним із найбільш послідовних захисників України на європейському правому фланзі. Відхід Орбана означає тріумф її атлантистської версії європейського популістського руху над його проросійським крилом.
"Ситуативні відносини"
Аналітики закликають Кремль зробити висновки з того, наскільки токсичними можуть виявитися неправильні друзі.
"Це ситуативні відносини, якими Росія рада скористатися, коли вони є. Але це також ситуативні відносини, якими всі ці політики раді скористатися", – каже Грін.
"Ніхто з цих людей не проводить проросійську політику, тому що він від самого початку проросійський. Вони проводять ту політику, яка працює на них усередині країни та у відносинах із Брюсселем", – резюмує експерт.
Раніше ми писали, що Мадяр озвучив позицію щодо України, кредиту ЄС та санкцій проти Росії.