На початку 2026 року російська економіка демонструвала тривожні ознаки повільного колапсу. Через санкції та військові витрати доходи падали, виробництво скорочувалося, торгівля завмирала. Кредити стали практично недоступними через захмарні відсоткові ставки, а на горизонті вже маячила хвиля корпоративних банкрутств. Символічним відображенням цього глухого кута стали новини кінця січня: Росія змушена продавати нафту Індії лише по $22 за барель – утричі нижче за ринкову ціну.
У матеріалі The New York Times йдеться про те, що, незважаючи на те, що скарги на економічну ситуацію лунали давно, Путін їх традиційно ігнорував – усі навколо розуміли, що продовження війни є його абсолютним пріоритетом.
Однак у лютому щось змінилося. Путін раптово почав звертати увагу на економіку. З'явилися перші ознаки того, що він, можливо, готовий до переговорів з Україною і шукає вихід із конфлікту.
За інформацією джерел, близьких до Кремля, готувалися масштабні кадрові перестановки. Кирило Дмитрієв – головний переговірник Кремля, якого в оточенні Путіна вважають фігурою без реального мандата, – нібито вже стояв на порозі відставки. Його мав замінити Ігор Сєчін – глава нафтового гіганта "Роснефть" і людина з реальним впливом, що мало засвідчити справжню готовність Москви до серйозних переговорів. Одночасно над прем'єром Мішустіним почали згущуватися хмари: люди з його оточення стали фігурувати у кримінальних справах.
Але 28 лютого все обірвалося в один момент. Спільний американо-ізраїльський удар ліквідував аятолу Хаменеї – і світ різко змінився. Нафта злетіла вище $100 за барель. США в несподіваному розвороті скасували санкції проти російської нафти. Попит на російські добрива різко зріс на тлі глобальних перебоїв із продовольством. Економічні проблеми Росії розсіялися майже миттєво.
Для Путіна відкрилися й інші бонуси. Між США та союзниками по НАТО виник розкол – Європа відмовилася направляти кораблі до Ормузької протоки, що викликало гнів Трампа. Увага та ресурси Вашингтона виявилися прикутими до Близького Сходу, відсунувши інтерес від України – разом зі зброєю та боєприпасами. У Кремлі також тверезо прораховують: затяжна війна в Ірані здатна підірвати рейтинги Трампа, послабити республіканців на проміжних виборах і в кінцевому підсумку привести до влади адміністрацію з іншим поглядом на Росію. Навіщо тоді поступатися щодо України вже зараз?
Утім, інсайдери попереджають: тріумф може виявитися недовгим. Багато хто в Москві очікує, що вже до травня ситуація на Близькому Сході стабілізується, а санкції проти Росії повернуться. Паралельно всередині країни наростає тривога: перед осінніми парламентськими виборами Кремль перебуває у стані, близькому до параної, – блокує Telegram, пригнічує навіть лояльних блогерів, які наважилися критикувати Путіна, а перебої з інтернетом у Москві та Петербурзі стають звичним явищем.
Зрештою Путіну незабаром доведеться зробити вибір: або погодитися на деескалацію в Україні аж до завершення війни, або посилити внутрішні репресії та навіть оголосити нову мобілізацію. Яким буде це рішення – багато в чому залежить від того, чи продовжить Америка свою власну війну.
Раніше повідомлялося, чому США та Росія втрачають статус наддержав.