Культура Художники, артисти, музиканти на війні і про війну "Буча": фільм, який лаяли до виходу, виявився захопливою драмою з харизматичним героєм
Прем'єрний фільм "Буча" про героя-волонтера і полковника ФСБ отримав у Варшаві приз глядацьких симпатій. Стрічка, попри важкий фактаж, викликає сильні позитивні емоції.
Історія фільму "Буча" почалася у вересні 2022 року зі скандалу: побачивши трейлер майбутнього фільму, Українська Кіноакадемія виступила з гнівним листом: не можна так скоро знімати картину на цю болючу тему. Однак про рівень картини, що вийшла, свідчить той факт, що в жовтні 2024 року на Варшавському фестивалі вона отримала приз глядацьких симпатій. Волонтера з казахським паспортом чудово зіграв польський актор Цезарій Лукашевич. Не поступився йому за переконливістю і антагоніст стрічки — полковник ФСБ, в ролі якого зайнятий В'ячеслав Довженко. Автори фільму, згладивши найболючіші подробиці бучанської трагедії, отримали на виході захопливе і напружене кіно, яке дивиться на одному диханні.
В основу фільму покладено реальну історію литовського єврея з казахським корінням Костянтина Гудаускаса, який вивіз з окупованих росіянами Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Ворзеля — 203 особи, включно з видатним композитором Ігорем Покладом із сім'єю. Єдиним захистом волонтера був паспорт громадянина Казахстану. Костянтин був правозахисником і журналістом, який оприлюднив факти про фальсифікацію президентських виборів у Казахстані. З рідної країни місцева влада його видворила, програвши кілька судів. У 2019 році активіст переїхав в Україну, попросивши політичного притулку.
Усе в нього тут налагодилося. Він купив квартиру в Бучі. Але тут сталося вторгнення РФ, яке він бачив на власні очі вже о 4.40 ранку 24 лютого 2022 року зі свого панорамного вікна: звідти проглядалося все, що коїлося в напрямку гостомельського аеропорту.
Не супермен
Режисер Станіслав Тіунов і сценарист Олександр Щур знайшли у своєму фільмі чудовий баланс художнього і документального. Польський актор Цезарій Лукашевич майстерно передавав усі почуття головного героя — у стрічці багато великих планів. Актор точно відтворив увесь спектр емоцій свого персонажа: шок, сумніви, страх і радість — якщо вдавалося когось витягнути із зони окупації. Він не показаний суперменом. Навпаки, ми бачимо масу коливань головного героя. Коли йому надійшла телефоном перша пропозиція від якоїсь Гайде вивести з Бучі сім'ю з дітьми українського розвідника — він відмовився. Однак незабаром зважився допомогти.
Головний герой постійно сумнівається в собі. Він чутливий, але винахідливий: приміром, під час своєї першої евакуації він домовився з дітьми, що побуде їхнім "татом" і вони мають знати його ім'я — Костя. Це "знання" було вирішальним на російському блокпості.
Напруга у фільмі починає зростати з кожною ходкою Гудаускаса в зону окупації. Ми бачимо інтелігентну людину, яка намагається в пеклі зберегти спокій, що дається їй непросто. Це відчуття реального пекла "підігрівається" безліччю достовірних деталей: сценарій, крім розповідей самого Гудаускаса, ґрунтується на консультаціях ГУР Міністерства оборони України.
Полковник-палач
Паралельно з волонтерською роботою ми бачимо бурхливу діяльність такого собі полковника ФСБ, якого грає В'ячеслав Довженко, — із зачистки окупованої території — це друга сюжетна лінія. У полковника зі своїм загоном чимало відомостей про українських військових — окупанти роблять обхід. Розмовляє ФСБ-шник підкреслено ввічливо, що не заважає йому одразу ж вистрілити в лоб підлітку, вся вина якого полягала в тому, що його батько — український офіцер.
Весь фільм два головні герої, рятувальник і кат, рухаються назустріч один одному.
Третя лінія — жителі Бучі. Дві жінки: молода і у віці. Молоду водять російські окупанти на "допити", де ґвалтують. У стрічці автори прибрали одну подробицю: у реальності ця була не дівчина, а дівчинка — дитина. Про це говорить в інтерв'ю сам Костянтин Гудаускас.
Як ви розумієте, фільм із такими несамовитими подробицями неможливо було б випустити на широкий екран. І в стрічці, практично, немає натуралістичних сцен — хоча все зрозуміло.
Колоритна з місцевих жителів — вісімдесятирічна бабуся Тая, яка була навідником і збирачем інформації про ворога для ЗСУ. Костянтин з нею неодмінно вітався, як бував у Бучі, отримуючи відомості про поточне озброєння і чисельний склад окупантів. У стрічці ця бабуся показана не без гумору.
Четверта лінія — тяжке становище сім'ї знаменитого композитора Ігоря Поклада, що тулилася в підвалі. Показано його розкішну квартиру у Ворзлі, де безліч афіш і фотографій маестро із зірками — зокрема російськими. Рояль. Незабаром тут оселиться головний антагоніст фільму зі свитою.
П'ята лінія — протиставлення російських і українських солдатів. Перші мародерствують, вбивають без приводу цивільних, п'ють. Показано окремо азіатів і чеченців. Своя специфіка у представників кожної національності, яка проявлялася під час спілкування з ними головного героя.
Українського солдата на блокпості, який постійно контактує з Гудаускасом, грає чарівний актор Олександр Печериця — від нього прямо віє сердечним теплом.
І остання — шоста лінія — 20-річного волонтера Дмитра (Никон Федотов), який є знайомим Костянтина і напросився допомагати йому в евакуаціях. Поступово з'ясовується, що в них дуже довірливі стосунки, немов у батька із сином, тому що Діма — з дитбудинку.
Автори грамотно дозують інформацію, щоб портрети основних дійових осіб проявлялися по ходу дії. І тут, треба зазначити, що й операторська робота у фільмі на високому рівні: персонажів і дії ми бачимо з несподіваних ракурсів, зокрема з дронів, що дає об'ємне бачення глядачам.
Мінуси стрічки.
Дещо спрощений художній бік стрічки. Прямі метафори. Але ти пробачаєш авторам цю наївність, розуміючи, що художня канва стрічки народжувалася буквально з гущавини реальних подій, які щойно відбулися. Однак автори не скотилися в документальність, а, повторюся, зняли збалансований з художньої точки зору фільм. У чому це виражається?
Плюси.
Головна перевага стрічки — це перетворення головного персонажа: з невпевненої в собі і не дуже сміливої людини — на справжнього героя. І все це відбувається без пафосу. Волонтер помиляється, але виправляє помилки і навіть вибачається. Барв у його характер додають діалоги Костянтина з Богом — у безнадійних начебто ситуаціях. Цезарій Лукашевич проявив себе в цій ролі, як тонкий актор, що вміє передати поступову трансформацію персонажа.
Що стосується полковника ФСБ — ідейного садиста, то його В'ячеслав Довженко зіграв теж переконливо. Кожна поява цього типу на екрані — напружує. Добре показаний на тлі тортур і вбивств його особливий естетизм — це любов до дорогих цигарок і речей, уміння грати на фортепіано.
Особисто мені ближче до фіналу не вистачило в полковнику змін. Він же не машина і не робот-термінатор. Заключна сцена в його будинку — не надто цікава: персонаж усе той самий. Невже те, що пережив і побачив цей кат в Україні (зокрема в картині показано один подвиг українського воїна), ніяк не вплинуло на нього?
Однак кульмінаційна зустріч і діалог протагоніста й антагоніста — не розчаровує. Волонтер настільки "здружився" зі смертю, що це справило враження навіть на полковника.
Загалом, вийшов захоплюючий фільм: рекомендую. Але не раджу при цьому, як мої сусіди по залу, запасатися занадто великою кількістю попкорну — на такому сеансі не дуже їсться.
Це друга військова картина, де герой не вигаданий, а прямо взятий з життя, як у фільмі "Снайпер. Білий ворон" (2022), де прототипом вчителя математики і снайпера Вороненка — послужила реальна людина — Микола Воронін. І в одному, і в іншому випадку авторам вдалося зробити міцне, цікаве кіно, в центрі якого потужний, харизматичний герой, який змінює перебіг подій оповіді.