Збереження демократичних інституцій та забезпечення абсолютної прозорості виборчого процесу є критично важливими завданнями для післявоєнної України. Довіра суспільства до остаточних результатів голосування напряму залежатиме від бездоганної якості законодавчої бази та жорстких механізмів контролю.
Про це повідомив соціолог Андрій Єременко в ефірі політолога Юрія Романенка.
За словами експерта, будь-яка політична конкуренція повністю втрачає сенс без надійного захисту від масштабних фальсифікацій. Розробка нового ідеального виборчого кодексу має стати головним пріоритетом для найкращих юристів та громадськості. Технічна неможливість грубого втручання в підрахунок голосів є базовою умовою визнання результатів світом.
"Зовнішня оцінка виборчого процесу нам дуже потрібна, і це абсолютна правда. Але тут ми можемо піти в глибоку і складну юридичну дискусію про написання закону. Треба розуміти, як правильно написати закон про вибори і як там усе прописати. Це необхідно для того, щоб стали неможливими будь-які фальсифікації та махінації на дільницях. Для цього вже треба переходити в іншу юридичну площину та залучати експертів", – зазначив експерт.
Аналітик зазначив, що справедливі вибори залишаються єдиним запобіжником від скочування країни у жорстку диктатуру. Суспільство ніколи не пробачить владі спробу вкрасти їхні голоси через маніпуляції з підрахунком. Тому відповідальність за чесність процесу повністю лежить на плечах державного апарату.
"Я взагалі кажу в цілому, що всі суспільні протиріччя повинні вирішуватися виключно на виборах. Але цілком зрозуміло, що вибори повинні проходити за чітким та прозорим законом. У цьому законі має бути ретельно і детально прописана вся процедура підрахунку голосів. Все має працювати так, щоб туди неможливо було влізти, сфальсифікувати та спотворити результати. Це все обов'язково має бути забезпечено державою на максимальному рівні", – повідомив Єременко.
За словами Єременка, українська нація має унікальну та яскраво виражену рису на всьому пострадянському просторі — здатність регулярно оновлювати владну еліту. Громадяни зовсім не бояться делегувати свої повноваження новим лідерам, рішуче відправляючи попередників у політичну відставку. Ця глибока історична звичка є найпотужнішим запобіжником від узурпації влади однією людиною.
"Крім того, у нас є така важлива річ, як інституційна пам'ять та діючий інститут виборів. В Україні достатню кількість разів влада насправді змінювалася саме в результаті виборів. Мабуть, тільки один раз президент у нас просто ганебно втік з країни. Але в основному і президент, і парламент у нас змінювалися виключно завдяки голосуванню. Тобто цей демократичний механізм в Україні реально працює і має глибокі історичні корені", – підкреслив соціолог.
Разом з тим навіть найвпливовіші президенти минулого завжди були змушені рахуватися з волею виборців та йти на болючі компроміси з парламентом. Політичний ландшафт завжди був надзвичайно строкатим, змушуючи лідерів домовлятися з колишніми заклятими опонентами. Ніхто ніколи не мав абсолютної та безкінечної монополії на одноосібне прийняття рішень.
"У нас і парламент, і президент могли змінюватися мирним шляхом передачі влади. Ми добре пам'ятаємо і важкі часи Кучми з дуже незручною умовно помаранчевою коаліцією. Тоді вони об'єдналися в парламенті ще з Олександром Морозом проти чинного президента. Ми пам'ятаємо і Ющенка з його дуже смішними відсотками наприкінці каденції. Проте він все одно був представлений у парламенті і мав там свою партійну квоту", – зауважив експерт.
Як стверджує експерт, перехід учорашніх тріумфаторів у статус маргінальної опозиції є абсолютно нормальною практикою для українського політикуму. Політична система вже неодноразово переконливо демонструвала свою неймовірну стійкість під час кардинальної зміни парламентської більшості. Втрата президентського крісла не означала фізичної політичної смерті, а лише радикальну зміну ролей.
"Тим не менш, влада тоді постійно змінювалася і переходила до зовсім інших політичних сил. З абсолютного переможця владна партія перетворювалася на звичайну парламентську опозицію. А президент опинявся в позиції опозиціонера при ворожому парламентському більшості. Так, він залишався впливовою фігурою і міг щось ветувати. Але за великим рахунком все вирішувало вже саме парламентське більшість", – повідомив Єременко.
За словами соціолога, регулярне та системне перезавантаження державного апарату сформувало дуже стійкий рефлекс у нашому суспільстві. Українці звикли сприймати зміну лідерів як цілком природний і життєво необхідний процес еволюції країни. Ця тверда ментальна установка робить будь-яку консервацію влади просто неможливою у довгостроковій перспективі.
"Тобто у нас є ось ця добре накачана електоральна звичка та суспільний м'яз змінювати владу. У нас є цей діючий інститут, і він продовжує дуже сильно впливати на політичне життя. Чому у нас зараз все одно важливі рейтинги і ми постійно говоримо про кандидатів? Тому що, коли ми говоримо про вибори, ми ніколи не впевнені в їхніх остаточних результатах. Ми не знаємо наперед, хто саме переможе, і це є чудовою ознакою живої демократії", – зазначив аналітик.
Аналітик зазначив, що постійний інтерес громадян до соціологічних опитувань навіть під час війни підтверджує неймовірну живучість наших демократичних традицій. Інтрига щодо майбутніх лідерів зберігається повною мірою, адже чинний глава держави досі не артикулював своїх планів. Українці морально готові до будь-яких несподіваних сценаріїв розбудови своєї держави.
"У нас немає впевненості, що Зеленський обов'язково буде президентом знову. Або навпаки, що він обов'язково не зможе переобратися на свій другий термін. На даний момент у нас взагалі немає впевненості, чи піде він на ці повоєнні вибори. Точніше, на початку свого терміну він заявляв, що вдруге балотуватися точно не буде. Але у нас немає остаточної відповіді на це питання, бо наш інститут виборів справді на щось впливає", – резюмував експерт.