Рішення США не розгортати в Європі Батальйон далекобійного вогневого ураження оголило давню проблему: у європейських арсеналах немає ракет, здатних бити вглиб території противника, а терміни постачання пішли у 2030-ті. Кінець нинішнього десятиліття самі європейські чиновники називають періодом найбільшої загрози. Аналітик Фабіан Хоффманн на Missile Matters розбирає три реальні шляхи швидко закрити провал. Перший – закупівлі в Україні: FP-1, "Лютий" і крилаті ракети, перевірені в боях і здатні бити по Москві. Другий – готові рішення від MBDA, Destinus та неєвропейських постачальників. Третій – переведення власних програм у режим екстреної розробки. Оптимального варіанту вже немає – є лише компроміси.
Повідомлення про те, що США не розгортатимуть Батальйон далекобійного вогневого ураження (Long-Range Fires Battalion), викликало шок у європейських столицях – більший, ніж слід було б, – і вкотре оголило значний розрив у можливостях Європи в сегменті далекобійних високоточних ударів.
Європейські арсенали далекобійної зброї та засобів глибокого ураження недостатні. Зусилля з їхнього поповнення йдуть повільно: реалістичні терміни переозброєння йдуть у 2030-ті. Однак це зовсім не наперед визначено. У європейських держав залишаються три реальні шляхи до швидкого переозброєння в сегменті далекобійних ударів:
- закупівля українських систем;
- закупівля готових неукраїнських рішень з ринку;
- переведення наявних програм розробки в режим прискореного виробництва.
У цій статті ми розглянемо кожен варіант.
Шлях 1: закупівля українських систем
За останні чотири роки Україна створила великий і різноманітний арсенал далекобійної зброї та засобів глибокого ураження – далекобійні дрони, малі та важкі крилаті ракети. Балістичні ракети перебувають у розробці.
Якщо європейські держави ставлять дальність удару на перше місце і хочуть швидко отримати можливості, зіставні за дальністю з американською крилатою ракетою "Томагавк" для ураження наземних цілей (1600 кілометрів), українські виробники далекобійних дронів можуть виявитися єдиною реальною альтернативою у короткостроковій перспективі. Самі виробники раніше давали зрозуміти, що в них є надлишкові потужності під європейські замовлення, і це водночас допомогло б наростити виробництво для потреб українських збройних сил. Велике європейське замовлення дозволило б перевірити це твердження на практиці.
Серед імовірних кандидатів – FP-1 від FirePoint та Ан-196 "Лютий" від "Антонова". Залежно від модифікації ці системи продемонстрували дальність понад 1500 кілометрів і масу бойової частини до 120 кілограмів. Це суттєво менше, ніж у "Томагавка" або зіставних систем (454 кілограми), і європейцям доведеться йти на компроміси щодо живучості, ураження та швидкості. Однак якщо головна вимога – можливість вдарити по Москві й далі, це перевірені в боях системи, які можна експортувати у стислі терміни і за порівняно низькою ціною за одиницю – імовірно, у діапазоні 50-100 тисяч доларів залежно від обсягу контракту.
Заслуговують на увагу й інші українські системи. Малі крилаті ракети – "Барс", "Пекло" і "Паляниця" – життєздатний варіант: вони дещо дорожчі за далекобійні дрони, але забезпечують вищу швидкість і живучість, нехай і за рахунок дальності (500-800 кілометрів).
У принципі, європейські держави могли б також приєднатися до наявних програм важких ракет – наприклад, до важкої крилатої ракети для ураження наземних цілей Flamingo від FirePoint або до запланованих балістичних програм FP-7 і FP-9. Однак на відміну від легших систем, ці програми поки що на ранніх стадіях. Їхня закупівля несе вищі ризики і, ймовірно, довші терміни постачання.
Шлях 2: закупівля готових рішень з ринку
Якщо європейські держави воліють не закуповувати в України, є й інші варіанти. Частина з них – американські. Кілька європейських країн уже закупили "Томагавки" та AGM-158B JASSM-ER (розширена версія американської авіаційної крилатої ракети). Однак навіть за порівняно великих виробничих потужностей США терміни постачання помітно збільшилися. Фінляндія, Нідерланди і Польща, наприклад, отримають замовлені у 2024 році JASSM-ER лише до 2032 року, а затримки через війну з Іраном можуть розтягнути ці терміни ще сильніше. До того ж закупівлі у США стають дедалі менш привабливими політично і можуть бути відкинуті з цієї причини.
Можливі варіанти з Південною Кореєю та Ізраїлем, хоча обмежені потужності так само не дозволяють їм швидко постачати зброю. Південнокорейські виробники, зокрема, нещодавно підписали низку експортних контрактів на РСЗВ "Чхонму", тим самим скоротивши резерв вільних потужностей. Ракета для "Чхонму" з дальністю понад 500 кілометрів поки перебуває в розробці і навряд чи надійде на озброєння до 2030-х.
Альтернатива – європейська промисловість. Важкі крилаті ракети, які європейські країни традиційно закуповували, мають довгі терміни виробництва, але в європейських виробників є потенціал швидше постачати помітні обсяги легших крилатих ракет і далекобійних дронів.
Destinus, європейський ракетний виробник зі штаб-квартирою в Нідерландах, міг би постачати малу крилату ракету Ruta. Ruta Block 1, що пройшла масштабні бойові випробування в Україні, оснащена турбореактивним двигуном, має дальність понад 300 кілометрів і несе бойову частину в 150 кілограмів. Нещодавно представлена Ruta Block 2, яка пройшла льотні випробування, збільшує дальність більш ніж до 800 кілометрів і могла б стати логічним вибором для європейських закупівель.
Destinus уже випускає близько 2000 малих крилатих ракет Ruta на рік, і за наявності замовлення виробництво можна суттєво масштабувати. Цьому сприяє, зокрема, відкриття додаткових виробничих майданчиків по Європі, включно зі спільним підприємством з Rheinmetall у Німеччині. Заявлений термін виконання нових замовлень – 6 місяців.
Європейський ракетний гігант MBDA також пропонує кілька систем. Окрім SCALP-EG, що випускається приблизно по 100 ракет на рік, MBDA отримала контракт на розробку та малосерійне виробництво One-Way Effector – далекобійного дрона-камікадзе з дальністю 500 кілометрів; перші постачання заплановані на середину 2027 року. За достатньої терміновості та додаткового фінансування строки можна прискорити і порівняно швидко вийти на повноцінне серійне виробництво в 1000 одиниць на місяць. MBDA також повідомляє, що її мала крилата ракета Crossbow готова до серійного виробництва за умови надходження замовлення.
Жодна з цих систем не зіставна з американськими ракетами, які мали надійти у складі Батальйону далекобійного вогневого ураження. Однак якщо європейські держави готові послабити вимоги щодо дальності та бойової частини, погодитися на більшу кількість менш потужних систем і прийняти частину ризиків, пов'язаних зі ставкою на нових постачальників і ланцюги постачання, європейські рішення для швидкого переозброєння існують.
Шлях 3: закупівля через прискорені програми
Якщо європейські держави не хочуть покладатися на українських постачальників і при цьому наполягають на важких ракетах, зіставних з американськими (які більше не надійдуть), єдиний реальний короткостроковий вихід – перевести наявні довгострокові програми розробки в режим прискореної закупівлі.
Програма Land Cruise Missile – передбачувана наземна версія французької морської крилатої ракети MdCN (Missile de Croisière Navale) і найпрямий європейський аналог "Томагавка" – можливо, найреалістичніший кандидат.
У межах прискореної програми держави – учасниці європейської ініціативи з далекобійних ударів ELSA (European Long-Range Strike Approach) могли б швидко погодити ключові проєктні параметри, зафіксувати обсяг закупівлі і виділити фінансування, необхідне для скорочення термінів. Успіх залежатиме від готовності держав-замовниць відкласти суперечки щодо того, де саме локалізуються розробка і виробництво, і спрямувати кошти тим національним гравцям, які можуть дати результат найшвидше – у цьому випадку французькій промисловості. Але навіть у такому разі постачання Land Cruise Missile до європейських армій навряд чи почнуться раніше 2028 року.
Ще один потенційний кандидат для прискореної програми – можливості глибокого ураження, закладені в британсько-німецькому двосторонньому проєкті. Мета – зрушити терміни розгортання з 2030-х на кінець 2020-х. При цьому технічні обмеження тут, найімовірніше, виявляться жорсткішими, ніж для Land Cruise Missile.
Не до жиру
Зрештою, у європейських держав обмежений набір варіантів, але він не вичерпаний. Зрозуміло одне: з огляду на те, що Європа роками не хотіла вкладатися в розвиток засобів далекобійного удару, оптимального рішення вже не залишилося, і європейським державам доведеться йти на компроміси щодо характеристик зброї та закупівельних ризиків, якщо вони хочуть до кінця десятиліття мати хоча б стерпні можливості для далекобійних ударів.
Якщо європейські держави не підуть жодним з трьох описаних вище шляхів, реальні європейські можливості далекобійних ударів і тим паче засобів глибокого ураження навряд чи з'являться раніше середини 2030-х. Це була б небезпечна ставка з огляду на ключову роль цих систем у сучасній війні і той факт, що самі європейські чиновники неодноразово називали кінець 2020-х періодом найбільшої загрози.
Фабіан Хоффманн – німецький військовий аналітик, фахівець з ракетних технологій, ядерної стратегії та оборонної політики. Докторант (Doctoral Research Fellow) проєкту Oslo Nuclear Project в Університеті Осло, де готує дисертацію про стратегічні ефекти конвенційних далекобійних ударних систем. Також є нерезидентним науковим співробітником вашингтонського Центру аналізу європейської політики (CEPA) та редактором з оборонної тематики в The European Correspondent. Веде особистий Substack "Missile Matters" з тисячами підписників, присвячений ракетним і ядерним сюжетам – насамперед навколо України. Регулярно коментує для CNN, The New York Times, Financial Times, The Economist, Foreign Affairs, BBC, Le Monde, Der Spiegel та інших провідних видань.