Головна проблема зовнішньої політики США за Дональда Трампа не в тому, що американці нібито забули власне імперське минуле. Річ у протилежному: підручники часів Холодної війни так спритно переробили це минуле на розповідь про ідеалізм і добрі наміри, що Трамп щиро повірив у безкорисливість Америки – і тепер відкрито грає в "дипломатію канонерок".
Як передає "Хвиля", про це йдеться у колонці для Foreign Policy. Її автори – заступник редактора видання Нік Денфорт та історик Грем Корнвелл.
Критики роками нарікали, що американці не знають історії власного імперіалізму. Але автори доводять протилежне: імперію ніхто не приховував – її акуратно "приручили". Підручник The American Pageant 1956 року не соромився карт із заморськими володіннями США, а сам загарбницький період описував майже з ніжністю. За його формулюванням, Америка "провалилася у підвал імперіалізму в п'яному нападі ідеалізму".
Дитяча книжка про "Диких вершників" Теодора Рузвельта вчила школярів того самого: США відмовилися від зла імперії, але стали ще могутнішими. "Найвища місія цивілізації – не загарбувати, а ділитися", – підсумовував автор.
У цьому й полягає трагічна іронія, на якій наполягають Денфорт і Корнвелл. Розповідь спрацювала занадто добре. Оскільки Трамп переконаний, що ліберальний інтернаціоналізм справді був безкорисливим, він, за словами авторів, узявся за відверту силову політику з таким завзяттям, яке видавалося непристойним ще у 1950-х.
Автори зауважують, що Трамп б'є по старому міфу одразу з двох боків. Пропагуючи ура-патріотичну версію історії, він відкидає саму ідею, що США мають куди вдосконалюватися. А роблячи ставку на голий корисливий інтерес, відмовляється і від ідеї вдосконалення взагалі.
Ілюстрація – його ставлення до нафти. Трамп давно шкодує, що після вторгнення в Ірак США "не забрали нафту". Пояснюючи інтервенцію у Венесуелі, він відмахнувся від розмов про демократію і пообіцяв: "цього разу ми заберемо нафту". Колонка вийшла тоді, коли адміністрація, за словами авторів, посилила тиск на Кубу.
Цьому підходу автори протиставляють кредо ліберального інтернаціоналізму. Джейк Салліван, майбутній радник Джо Байдена з нацбезпеки, ще у 2019 році писав, що США від колишніх наддержав відрізняє здатність до "самооцінки, самокорекції та самооновлення". Саме це Трамп і відкидає.
США зараз пишуть розділ історії, який майбутнім історикам буде важко "відмити", резюмують автори. Ліві сподіваються, що це нарешті позбавить американців ілюзій. Але, як зауважують Денфорт і Корнвелл, далі постає незручне питання: і що тепер? Хоч би звідки бралися гріхи Америки – з хибного ідеалізму чи з чогось значно темнішого – зробити наразі майже нічого, окрім як сподіватися, що країна стане кращою.
Раніше "Хвиля" публікувала розмову економіста Адама Туза про те, чому політику Трампа у Венесуелі називають "косплейним імперіалізмом". Історик Ніл Ферґюсон, навпаки, вважає, що Вашингтон повернувся до методів XIX століття – і це на краще. Ми також писали, як Трамп розкрив плани щодо Ірану та Куби.