Росія за чотири роки війни в Україні вибудувала прагматичну й децентралізовану модель військових інновацій, яка випереджає США у війні дронів – про це в колонці для The New York Times пише співробітниця Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) Катерина Бондар.
Як передає "Хвиля", про це повідомляє The New York Times. Бондар – колишня радниця українського уряду з реформ в оборонному та фінансовому секторах. У колонці вона стверджує: звична картина жорсткої та централізованої російської армії "небезпечно застаріла".
Авторка виокремлює чотири рішення, які, на її думку, стали поворотними. Перше: Кремль зробив безпілотні системи та штучний інтелект національним пріоритетом. За російськими урядовими прогнозами, до 2030 року в безпілотному секторі працюватиме один мільйон фахівців, а щорічний випуск спеціалістів із ШІ має зрости більш ніж на 400%. Цивільні галузі генерують дані, кадри та програмне забезпечення, які перетікають в оборонку, а армія стає постійним полігоном для їх випробування.
Друге рішення – безперервні експерименти з відбором того, що витримало бойове застосування. Бондар наводить приклад дрона Shahed. Отримавши конструкцію від Ірану у 2022 році, росія за менш ніж три роки внесла в нього понад три десятки серйозних модифікацій – у навігацію, зв'язок, бойове спорядження і тактику застосування. Завод під Єлабугою в Татарстані, приблизно за 1000 кілометрів на схід від Москви, одночасно функціонує як школа та дослідна лабораторія, де студенти працюють поруч з інженерами.
Ця ж логіка поширюється й на автономність. Бондар посилається на дані української розвідки, за якими росія розгортає так звані дрони V2U, здатні діяти без зовнішнього зв'язку – вести навігацію, розпізнавати цілі та вражати їх самостійно завдяки бортовим обчислювальним потужностям. За її оцінкою, ці системи перейшли від дистанційно керованих до повністю автономних і працюють навіть тоді, коли сигнал до операторів подавлений.
Ці системи далеко не досконалі. Українські військові розповіли Бондар, що V2U уражали цивільні, а не військові об'єкти. Але, як пише авторка, Москва не чекає технологічної досконалості і не стримує себе етичними міркуваннями – вона використовує цю зброю на полі бою і вдосконалює її у реальному часі.
Третє рішення – відмова від абстракцій. Замість масштабних архітектур на кшталт пентагонівської концепції об'єднаного командування і контролю в усіх доменах (JADC2), яка після багатьох років розробки досі не реалізована, росіяни створюють програми для вирішення конкретних бойових задач. Бондар наводить як приклад комплекс "Глаз"/"Гроза": програма "Глаз" одним натисканням витягує координати цілі з відео з дрона і передає їх у "Грозу" – центр управління вогнем, що працює на ноутбуці чи планшеті. Цикл від виявлення до артилерійського удару скоротився з годин до хвилин.
Четверте рішення і, за оцінкою Бондар, найважливіше – ставка на приватну ініціативу. Волонтерські мережі на кшталт проєкту "Архангел" виросли з груп ентузіастів у загальнонаціональні тренувальні структури, які готують операторів, тестують нові технології та адаптують тактику швидше за офіційні військові інституції. Держава, пише авторка, не контролює цю екосистему – вона спостерігає, відбирає та масштабує те, що працює. Міністр оборони рф Андрій Бєлоусов публічно схвалив розробку й складання, яку назвав "гаражною".
Ставки виходять далеко за межі війни в Україні. Бондар нагадує: іранські "Шахеди", розгорнуті за підтримки рф, уже вражали американську техніку та об'єкти на Близькому Сході. Просування Москви у сфері автономності, на її думку, зробить такі атаки ще руйнівнішими.
Вашингтон, пише авторка, вкладає мільярди в дрони та ШІ, але продовжує мислити категоріями закупівель, а не інтеграції. Більшість американських підрозділів не тренуються в умовах постійного подавлення GPS – а саме це сьогодні визначає сучасну війну дронів. Її рецепт: Пентагон має відкритися не лише для нетрадиційних виробників заліза, а й для постачальників програмного забезпечення і тренувань, та вибудувати єдиний цикл зворотного зв'язку між експериментами, навчанням і бойовими діями. США, підсумовує Бондар, стартують із набагато сильнішої інноваційної бази, ніж росія, але їм бракує інституційної волі її використати.