У червні минулого року новосформовані бригади ЗСУ вперше пішли в наступ на Запорізькому напрямку. За офіційною версією, наступ мав на меті відрізати окупантів від сухопутного коридору між Кримом та РФ.
Про те, як відбувався цей важкий і не дуже успішний для української армії наступ, розповіли бійці 65-ї бригади в інтерв’ю “Українській правді”.
Український наступ планувався на запорізькій ділянці фронту протяжністю близько 100 км – від Каховського водосховища до села Велика Новосілка на самій межі з Донецькою областю. Саме під Великою Новосілкою наступ був найрезультативнішим – українським бійцям вдалося відтіснити окупантів на десять кілометрів.
Найскладнішою була ситуація біля села Роботине, яке звільнили майже через три місяці після початку наступу.
Звільняли Роботине 47-ма та 65-та окремі механізовані бригади. Після важких боїв, 23 серпня 2023 року, над селом нарешті підняли український прапор.
47-ма бригада мала виконувати основну роль у наступі. А 65-та, звичайна піхота без підтримки наступальної техніки, повинна була виконувати допоміжні задачі.
“Коли починався контрнаступ, мала йти штурмувати 47-а, а ми мали йти за нею і зачищати. Але так вийшло, що 47-а зупинилася, і вперед почали пускати 65-ту. А в нас така рота… віком 45+. І, виходить, що “дєдушки” з автоматами ходили на штурми. Але нічого, багато чого вдавалося”, – пригадує військовослужбовець 65-ої бригади на ім’я Олександр.
65-ту бригаду відправили на Запорізький напрямок невдовзі після її формування – 1 серпня 2022 року. Десять місяців вони стояли в обороні неподалік Роботиного, а 8 червня рота Олександра пішла на перший штурм.
“Усе було просто. Нам прийшли і сказали: завтра йдемо займати позиції, штурмувати. Показали напрямок, сказали, наскільки глибоко копати, і ми пішли. Потім старший каже: “Копайте тут, а я піду узнаю, де треба”, – розповів побратим Олександра на ім’я Григорій.
За місяць після цього, 8 липня, Григорій був важко поранений, а згодом за участь у наступі отримав державну нагороду – орден Богдана Хмельницького третього ступеня. Про звільнення Роботиного Григорій дізнався на лікарняному ліжку у Дніпрі.
Загалом з цієї роти, яка на початку наступу налічувала 80 військових, через три місяці боєздатними залишилося всього шість бійців.
“Нам казали, що задача стоїть дійти до Токмака або хоча б до Солодкої Балки. Але керівництво або мало погані розвіддані, або не розуміло, скільки там русскіх. Русскі чинили опір, у них усе було заміновано – міна на кожному метрі. Було там пшеничне поле незібране, так от, коли воно згоріло, було видно, що міни лежать одна біля одної”, – пригадав Григорій.
На думку військових, яким вдалося вижити у боях за Роботине, тактика і стратегія були обрані невірно.
“Там треба було якось інакше робити, можливо, дистанційно розмінувати. Тому цей контрнаступ сильно і не продвинувся”, – ділиться своїми роздумами Олександр.
Copy Подписывайтесь на наш канал в Telegram.